ЩОДО ПРАВОМІРНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ САМООБОРОНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ЩОДО ПРАВОМІРНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ САМООБОРОНИ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

26.11.2018 13:53

[Section 2. Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]

Author: Карлюга Єлизавета Кирилівна, студентка третього курсу економіко-правового факультету, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова


Одним з основних принципів міжнародного права є принцип незастосування сили або загрози силою, який знайшов своє закріплення в Статуті ООН. Згідно п. 4 ст. 2 «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй». Разом з тим цей міжнародний договір встановлює випадки законного застосування збройної сили: 1) за санкцією Ради Безпеки ООН відповідно до ст. 42, яка уповноважує Раду застосовувати силу з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, якщо він вважатиме, що заходи невійськового характеру можуть виявитися недостатніми або вже виявилися недостатніми; 2) в порядку індивідуальної або колективної самооборони, якщо станеться збройний напад на державу (ст. 51) [1]. Незважаючи на однозначність формулювання останнього положення, яке закріплює, що самооборона може мати місце тільки після нападу, в західній доктрині міжнародного права висуваються і розглядаються нові форми інституту самооборони, однією з яких є превентивна самооборона. Більш того, на сучасному етапі положення концепції превентивної самооборони закріплюються як один з принципів  зовнішньої політики деяких держав, зокрема США [2], а в окремих випадках фактично служать обґрунтуванням збройного нападу. Беручи до уваги вищесказане, вбачається актуальним дослідити сутність превентивної самооборони та правомірність її застосування в міжнародному праві.

Якщо звернутися до лінгвістичного аспекту визначення поняття «превентивна самооборона», то під цим терміном необхідно розуміти застосування сили з метою усунення потенційної, що знаходиться на стадії формування загрози. Поряд з цим, існує поняття, близьке до поняття «превентивне нанесення удару», а саме «випередження сили» або «випереджаюче нанесення удару». Однак, ці терміни є різними за змістом, зокрема, як наголошує Б.Р. Тузмухамедов, під випереджувальним (preemptive) застосуванням військової сили слід розуміти протидію неминучої і очевидній загрозі, а під превентивним (preventive) − вплив на потенційні і прогнозовані її джерела [3]. Для цілей цього дослідження використовується поняття саме «превентивна самооборона».

Стосовно правомірності застосування превентивної самооборони серед вчених не існує єдності поглядів. У зв’язку з цим, на сучасному етапі виділяють два підходи до визначення цієї проблеми. Перша група вчених, серед яких можна зазначити Л. О. Скотнікова [4], В. С. Котляра [5] та інших, вказують на те, що право на самооборону не підлягає розширеному тлумаченню, а випадки застосування сили чітко визначені в Статуті ООН і носять характер імперативної норми міжнародного права. Як зазначає професор B.C. Котляр: «Після прийняття Статуту ООН з його принципом незастосування сили в міжнародному праві не існує основи ні для упереджувальної, ні для превентивної самооборони, тим більше що поняття попереджувального удару взагалі штучно перенесено частиною західних юристів в міжнародне право з тактичного арсеналу і термінології періоду війни, що відкриває широке поле для зловживання силою» [5]. Вчені роблять висновок, що концепція превентивної самооборони взагалі не має будь-яких підстав для існування, а одностороннє застосування державою військової сили без дотримання положень Статуту ООН розглядається як порушення імперативної норми міжнародного права.

Інше розуміння висловлюють такі прихильники широкої інтерпретації права на самооборону, як С. Д. Гольцов [6], О. Н. Хлестов [7, с. 65]. Згідно з цим підходом, право держави на самозахист виникає не з моменту фактичного збройного нападу, а у зв’язку з існуванням реальної загрози такого нападу. В обґрунтування цієї тези лягли наступні міркування: визнання за членами ООН тільки прав, наданих Статутом ООН є неправомірним, так як суверенні держави мають усі права, встановленими міжнародним правом, отже, «вузьке» тлумачення права на самооборону, що обмежує права держав, неприйнятно [8, с. 188–189]; обмежувальне трактування ст. 51 Статуту ООН, яка потребує почекати, коли напад станеться, перш ніж відповісти, сковує ефективні дії щодо запобігання трагедії, не відповідає новим обставинам у зв'язку з урахуванням можливого використання терористами зброї масового знищення [9].

З урахуванням вищенаведеного, можна зробити висновок, що концепція превентивної самооборони не має нормативного закріплення у міжнародному праві, а теоретичні дослідження вчених зумовлені, насамперед, тим, що у практиці міждержавних відносин трапляються випадки застосування сили всупереч приписам міжнародно-правових норм [10, с. 43]. Водночас серед науковців  не існує однозначності та єдності в поглядах.  Однозначним є лише положення Статуту ООН, відповідно до якого існує тільки два випадки можливого застосування сили або загрози силою – за санкцією Ради Безпеки ООН та в порядку індивідуальної або колективної самооборони, якщо станеться збройний напад на державу [1]. Таким чином, концепція превентивної самооборони має бути визнана як така, що не відповідає положенням Статуту ООН про застосування сили, а її практичне втілення – як порушення норм міжнародного права.

Література

1. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 995_010. (дата звернення: 13.11.2018).

2. The national security strategy 2002. URL: https://georgewbush-whitehouse.archives.gov/nsc/nss/2002/. (дата звернення: 13.11.2018).

3. Тузмухамедов Б. Р. Упреждающее применение силы: возможные критерии допустимости. Российский ежегодник международного права. 2006. №1. С. 36 – 55.   URL:  https://interaffairs.ru/jauthor/material/144. (дата звернення: 13.11.2018).

4. Скотников Л. А. Право на самооборону и новые императивы безопасности. Международная жизнь. 2004. №9. С. 3 – 15. URL: http://www.mid.ru/vystuplenia-zaavlenia/-/asset_publisher/97FOfHiV2r4j/content/id/459082.  (дата звернення: 13.11.2018).

5. Котляр B. C. Международное право и современные стратегические концепции США и НАТО. Государство и право. 2008. № 10. С. 113 – 114. URL: http://naukarus.com/v-s-kotlyar-mezhdunarodnoe-pravo-i-sovremennye-strategicheskie-kontseptsii-ssha-i-nato-m-nauchnaya-kniga-2007-531-s-isbn-. (дата звернення: 13.11.2018).

6. Гольцов С. Д. Применение вооруженной силы государствами как мера ad hoc от внешней угрозы. Московский журнал международного права. 2004. № 3. С. 45 — 58. URL:  https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&cad=rja&uact=8&ved=2ahUKEwj41rLA_czeAhWLt4sKHRUABOkQFjAAegQIBRAB&url=https%3A%2F%2Fmgimo.ru%2Flibrary%2Fpublications%2F1003453%2F&usg=AOvVaw1fU6IRUDaI7D3g1Y2_K4Sz. (дата звернення: 13.11.2018).

7. Хлестов О. Н., Медведева Д. О. Вооруженные конфликты и право на самооборону. Московский журнал международного права.  2005. № 2. С. 62 – 76. 

8. Bowett D. W. Self-defence in international law. Manhester : Manhester University Press, 1958. 294 с.  

9. Wedgwood Ruth.The Fall of Saddam Hussein: Security Council Mandates and Preemtive Self-Defense. American journal of international law. 2003. Vol. 97, No 3. С. 576-585. URL: https://www.cambridge.org/core/journals/american-journal-of-international-law/article/fall-of-saddam-hussein-security-council-mandates-and-preemptive-selfdefense/B3D455ECFFC7E7E379E242FFFB44F2B4. (дата звернення: 13.11.2018).

10. Кузнецов Д. В. Иракский кризис. Очерк событий. Документы и материалы : учеб. пособ. Благовещенск : БГПУ, 2006. 259 с.


___________________

Науковий керівник: Нігреєва Олена Олександрівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота