ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ДО ПРАЦІ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ДО ПРАЦІ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

28.11.2018 16:09

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

Author: Мовчан Олена Анатоліївна, студент юридичного факультету Університету митної справи та фінансів


Проголошені конституційні положення про людину, як найвищу соціальною цінність, а гарантії реалізації и прав та свобод визначальним змістом і спрямованістю діяльності держави, членство в Раді Європи та взята у зв'язку з ратифікацією низки міжнародних актів, регулюючих права, свободи і обов'язки осіб засуджених до позбавлення волі, відповідальність перед суспільством, стали приводом до реформування кримінально-виконавчої системи у напрямку гуманізації та індивідуалізації покарання з метою досягнення і забезпечення умов виправлення та ресоціалізації засуджених. Застосування суспільно корисної праці засуджених в установах виконання покарань врегульоване нормами кримінально-виконавчого законодавства України, а саме: статтями 118–122 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Дослідження суспільно корисної праці засуджених, як на теоретичному, так і практичному рівнях також проводилося вченими, а саме: Г.А.  Аванесом, В.А. Бадира, О.І. Бажанов, І.Г. Богатирьов, Т.А. Денисова, О.М. Джура, А.В. Кирилюк, В.О. Меркулова, О.О. Наташев, О.О. Шкута, І.В. Шмаров та інші.

У. 3 ст. 6 КВК України, основні засоби виправлення та ресоціалізації засуджених визначається як встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.[2]

Згідно з ч. 4 ст. 6 КВК України ці засоби необхідно застосовувати: з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки під час відбування покарання.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 107 КВК України передбачено, що засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, брати участь у трудовій діяльності. Тобто суспільно корисна праця сьогодні – це право, а не обов’язок засуджених.

Такий підхід викладений в ст. 118 КВК України, щодо права працювати відповідає ст. 43 Конституції України і дає змогу засудженому визначитися, хоче він заробляти собі на життя працею чи ні. [1]

Разом з тим у ч. 2 ст. 118 КВК України передбачено обов’язок для засудженого до позбавлення волі, який має заборгованість за виконавчими документами працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, до погашення такої заборгованості.

Частиною 5 ст. 118 КВК України встановлено, що засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

Отже з аналізу вищевказаних норм можемо констатувати, що у КВК України закріплено два види праці. Першу варто визнати не обов’язковою тому, що надано можливість вільного вибору (хочу отримувати гроші – іду працювати, не хочу – не йду). Друга – обов’язкова, бо передбачено по-перше безоплатну працю в межах установи виконання покарань (благоустрій установи, поліпшення житлово-побутових умов засуджених, заготівля продовольства тощо), по-друге обов’язок працювати для погашення заборгованості за виконавчими документами.[4]

У випадку негативного ставлення засудженого до праці, який необґрунтовано відмовляється від неї до нього застосовуються передбачені законом дисциплінарні стягнення.  

Частиною 2 ст. 9 КВК України зазначено, що невиконання засудженими своїх обов’язків і недотримання законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність, яка полягає у накладенні на засудженого заходів стягнення. 

Декілька слів про міжнародний досвід.

Аналізуючи міжнародну практику регламентації праці ув’язнених, слід зазначити, що міжнародним співтовариством вживаються заходи для створення правового підґрунтя для захисту трудових відносин за участю ув’язнених як на універсальному, так і на регіональному рівні. Важливо зазначити, що в європейському регіоні створена більш деталізована система міжнародно-правових норм щодо захисту трудових прав осіб, які відбувають покарання в пенітенціарних установах порівняно із нормами універсальних міжнародно-правових актів у вказаному напрямі. Також істотне значення відіграє той факт, що більшість міжнародно-правових актів як універсального, так і регіонального характеру, що спрямовані на захист праці ув’язнених, мають факультативний характер. У кримінально-виконавчому законодавстві нашої держави знаходять відображення більшість зазначених міжнародно-правових норм, водночас залишається низка проблемних питань щодо забезпечення ефективного захисту трудових відносин за участю ув’язнених.[3]

Таким чином, можемо стверджувати, що на сьогодні корисна праця засуджених – це один із засобів стимулювання їх виправлення і ресоціалізації. Разом з тим норми КВК містять два різновиди праці засуджених, одна є правом, а інша обов’язком.

Тут варто погодитися з позицією В.А. Кирилюка, що праця засуджених може мати ресоціалізуючий, антикриміногенний потенціал лише за умови її добровільності за наявності відповідної мотивації. Праця має стати потребою. Засуджений повинен бачити результати своєї праці та усвідомлювати їх.

Тому з метою посилення мотивації засуджених щодо суспільно корисної праці варто розробити систему додаткових заохочень за виконання всіх різновидів праці.

До таких заохочень слід віднести: надання короткострокових відпусток тим засудженим, які залучаються до праці, можливість проведення побачень за межами УВП, виходу за межі УВП у вихідні та святкові дні, чітке визначення та закріплення на законодавчому рівні можливості умовно-дострокового звільнення та заміни не відбутої частини покарання більш м’яким тільки для тих засуджених, які працюють в УВП.

Література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11 липня 2003 року № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №№ 3–4. – Ст. 21 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n876.

3. Проблеми забезпечення прав засуджених у кримінально-виконавчій системі України / [Бадира В.А., Букалова О.П., Гель А.П. та ін.]; за заг. ред. Є.Ю. Захарова. – Х.: Права людини, 2011. – 368 с.

4. Шкута О. Окремі питання залучення до праці засуджених до позбавлення волі / О. Шкута // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2016. – № 1. – С. 111–118 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chasopysnapu.gp.gov.ua/ chasopys/ua/pdf/9-2016/shkuta.pdf

_____________________________

Науковий керівник: Коросташова Ірина Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри Кримінально-правових дисциплін Університету митної справи та фінансів



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота