МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ АФРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ) - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ АФРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ)

01.12.2018 09:46

[Section 2. Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]

Author: Стойкова Єлизавета, студентка спеціальності міжнародна економіка Національного університету державної фіскальної служби України


Процес становлення і розвитку права на свободу пересування, як мінімум в частині регулювання питань допуску іноземців на територію суверенної держави, має циклічний характер. Так, в якості суб'єктів виступали, хронологічно: люди, суверенні держави, а нині - інтеграційні об'єднання держав. При цьому основними рушійними силами були і залишаються особиста свобода пересування і взаємна потреба в торгівлі, а в якості стримуючих свободу факторів виступали і виступають інтереси безпеки [1]. 

Однією з останніх світових тенденцій в економічній інтеграції, зазначених експертами МОМ, є зростання кількості регіональних торговельних угод [2], в сферу регулювання яких поступово входять ті питання, які традиційно належали до внутрішньої компетенції держави, в тому числі питання правового регулювання міграційних процесів.

Завдання регіональної інтеграції полягають, головним чином, у створенні єдиних правил доступу на регіональні ринки, залучення прямих іноземних інвестицій, установі єдиних механізмів співпраці (регіональних об'єднань), а також запуску ініціатив спільного розвитку. В рамках згаданих механізмів та ініціатив країнам вдається, в тому числі, виробляти спільні підходи до політики і правового регулювання свободи пересування осіб.

Право на свободу пересування може бути першочерговим або другорядним елементом регіональної торговельної угоди. Міжнародне правове регулювання цього права стосується, головним чином, правил в'їзду в державу та перебування на її території, зайнятості та, іноді, пов’язаних з цим напрямків. Положення про спрощення порядку в'їзду зустрічаються найбільш часто і, як правило, регулюють скасування віз, порядок видачі багаторазових віз, спрощений порядок видачі віз і гарантовану видачу певних категорій віз. Спрощення порядку проживання та трудової зайнятості зустрічається рідше в подібних угодах і регулюється, зазвичай, на рівні національного законодавства. Положення угод можуть також містити спрощення або скасування обов'язкового отримання дозволу на тимчасове перебування і дозволу на роботу. 

Регіональні інтеграційні процеси класифікуються за категоріями іноземців, які отримують право на свободу пересування в тому чи іншому обсязі. Можливе надання свободи пересування всім громадянам країн-членів, працівникам будь-якої іншої спеціально визначеної групи іноземців (наприклад, висококваліфікованим працівникам), особам, які надають послуги; спрощення адміністративних процедур для інвесторів; спрощений порядок в'їзду для членів сімей, волонтерів, бізнесменів, студентів і туристів. Регіональні угоди з питань міграції різняться також в залежності від тих видів обмежень, які скасовуються або пом'якшуються. Серед них - право на доступ до ринку праці в цілому або стосовно окремого сектора, право на отримання соціального страхування, скасування подвійного оподаткування, а також взаємне визнання кваліфікацій [2].

У міжнародно-правовому регулюванні міграції можна виділити три різні підходи, в залежності від досягнутого рівня економічної інтеграції. Так, на рівні економічного союзу, визначається право на свободу пересування в повному обсязі. За умов даного підходу воно поширюється на всіх громадян країн-членів союзу, право на свободу пересування визнається в повному обсязі, тобто, як правило, дає право на перебування і здійснення трудової діяльності для працівників, осіб, які надають послуги, та приватних підприємців. Якщо надається право на перебування без доступу до ринку праці, то заявник зазвичай повинен підтвердити наявність достатніх фінансових коштів для проживання. Щодо членів сім'ї працівника-мігранта, то вони в цьому випадку отримують дозвіл на тимчасове перебування, а іноді і право на працю [2]. До цієї категорії відносять такі організації регіонального економічного співробітництва, що діють в Африці, як Економічне співтовариство країн Східної та Південної Африки (КОМЕСА) і Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС).

На більш низьких рівнях регіональної економічної інтеграції, таких як зона вільної торгівлі, митний союз та спільний ринок, країни-члени визнають право на свободу пересування і право на працю для деяких категорій іноземців. При такому підході, угоди не пропонують повного спектра свободи пересування для осіб, які надають послуги. Прикладом подібного об'єднання на африканському континенті є Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК). 

При третьому підході, властивому для деяких регіональних об'єднань, іноземці, які займаються торгівлею або інвестиціями, отримують право на послаблення вимог, що стосуються порядку в'їзду в країну і тимчасового перебування, однак вони позбавлені права на доступ до національного ринку праці. У цій категорії угод члени сім'ї, як правило, не мають ні права на в'їзд в країну, ні права на тимчасове перебування або доступ до ринку праці. Приклад даного підходу є Східноафриканська спільнота (САС).

Питання міграції включаються в міжнародно-правове регулювання як аспект свободи пересування робочої сили з рівня загального ринку. Словом, питання міграції можуть знайти відображення або правове закріплення в регіональних економічних угодах або навіть в узгоджених політичних лініях країн, що входять в економічний союз. Можливе укладання двосторонніх угод всередині регіону та поза регіоном, а також можлива участь в широких консультаціях з питань міграції, без прийняття на себе будь-яких правових зобов'язань. Безпосереднє здійснення міграційної політики Африканського регіону покладено на спеціальні організації – національні служби міграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.

Регіональні угоди про торгівлю, як виявляється, можуть бути не тільки засобом зміцнення регіональної свободи пересування, але також і однією з перешкод на шляху її встановлення. Для зміцнення цієї свободи уряд повинен грамотно імплементувати свої міжнародні зобов'язання, що випливають з усього комплексу підписаних країною двосторонніх та регіональних багатосторонніх угод, що тою чи іншою мірою регламентують свободу пересування. Одночасно необхідно узгодити ці положення з національною міграційною політикою і політикою зовнішньої торгівлі.

З цих позицій двосторонні угоди про свободу пересування є найбільш раціональним і короткостроковим інструментом реалізації цього політичного заходу, адже регіональні угоди вимагають більше часу для ратифікації та імплементації до вступу в силу. Разом з тим двосторонні угоди можуть стати свого роду перешкодою на шляху встановлення свободи пересування в межах певного регіону через регіональної торгової угоди. Так, в рамках КОМЕСА всі діючі двосторонні схеми зберегли свою дію тільки в тій мірі, в якій вони не суперечать регіональній угоді. Однак двосторонні угоди можуть укладатися між двома країнами-учасницями регіональної організації для поглиблення взаємної інтеграції з того чи іншого питання права на свободу пересування.

На початковому рівні економічної інтеграції укладені країною-членом двосторонні та інші регіональні угоди досить просто узгоджуються з національною політикою і міжнародними зобов’язаннями, взятими на себе в рамках організації. Однак при вступі до Митного союзу, в рамках якого встановлюється єдиний тариф для зовнішньої торгівлі, країни вже обмежені згаданим тарифом при проведенні переговорів з третіми країнами і при визначенні національної торгової політики. Країни, які вступили в загальний ринок або в економічний союз повинні враховувати куди більшу кількість факторів при узгодженні своїх зобов'язань на міжнародному, регіональному та національному рівнях [3].

Отже, регулювання міжнародної міграції робочої сили у процесі економічної інтеграції зводиться, головним чином, до забезпечення безвізового пересування населення, створення спільних інформаційних систем щодо міграції робочої сили, вжиття спільних заходів щодо недопущення нелегальної імміграції з третіх країн, що засвідчується досвідом багатьох країн різних регіонів світу й, зокрема, державами Африканського Континенту.

Література:

1. Кисельова Є. Про можливості закріплення права подорожувати // Міграційні процеси в Європі: еволюція міграційних взаємодій ЄС і держав Центральної та Східної Європи: матеріали конференції. - Одеса: Cімекс-принт, 2012. - С. 195-203.

2. International dialogue on migration. No. 13. Free movement of persons in regional integration processes. IOM. — Geneva, 2010. — Р. 16-23.

3. Кисельова Є. Про можливості закріплення права подорожувати // Migratory processes in Europe: evolution of the migratory interactions of the EU and Central and Eastern European countries. Brochure consists of abstracts sent by participants of conference. — Odessa, 24–25 September 2010. — C. 83.

______________________________

Науковий керівник: Анісімова Марина Федорівна, кандидат історичних наук, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного університету державної фіскальної служби України



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота