СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ РІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ ВИБОРНИМИ ПРЕДСТАВНИЦЬКИМИ ОРГАНАМИ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ РІШЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ ВИБОРНИМИ ПРЕДСТАВНИЦЬКИМИ ОРГАНАМИ

28.12.2018 15:13

[Section 5. Administrative law. Administrative judicial law. Customs and tax law. Municipal law]

Author: Старук-Осадча Євгенія Олександрівна, студентка Національної академії внутрішніх справ


Суд в адміністративному провадженні володіє унікальним інструментарієм контролю за виконанням рішення по справі, яка розглядалася у цьому суді.

Метою даної наукової роботи є дослідження проблем, які пов’язані з виконанням рішень судів такими специфічними суб’єктами публічної адміністрації («СПА»), як орган місцевого самоврядування («ОМС»).

Згідно зі ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. 

За наслідками розгляду звіту суб’єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб’єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України [1].

Конституційність цього положення підтверджена Конституційним судом у рішенні по справі N 1-9/2011 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011. Крім того, у наведеному  рішенні наведена ґрунтовна мотивація, чому покарання чиновників є важливим елементом реалізації права на доступ до правосуддя [2].

Застосування такого штрафу є дещо обмеженим стосовно колегіальних виборних органів.

Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно. Тобто з аналізу вищезгаданих норм не випливає, що він є керівником ради, а глава 3 Закону вказує, що він швидше має організаційно-розпорядчі повноваження щодо діяльності ради. Ті ж самі висновки випливають і з аналізу положень ст. 78 та глави 15 взагалі ЗУ «Про регламент Верховної Ради України».

Сам керівник не здатен своєю діяльністю чи адміністративною правотворчістю взаємно замінити рішення та дії колегіального органу, хоча він і представляє його (в тому числі, шляхом підписання відповідних прийнятих рішень), бо ж власне підставою для визнання за органом ознаки “колегіального” є спільний (як правило більшістю голосів) порядок прийняття рішень (правових актів управління) та вирішення підвідомчих питань і спорів .

Наприклад, набуття права власності на земельну ділянку за рішенням місцевої ради не може відбутися у результаті прийняття одноособового рішення голови цієї ради (сільського, селищного, міського голови), оскільки його правовий статус, визначений у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” не поглинає та не тотожний статусу самої ради, як окремого елемента системи місцевого самоврядування з власними виключними повноваженнями [3].

Вчений О. Ільницький пропонує спосіб вирішення питання відповідального за не виконання рішення шляхом впровадження нормативного алгоритму встановлення вини конкретних осіб за саботування реалізації судового припису в рамках діяльності органів держави та його застосування на практиці [4].

Якщо аналізувати шляхи вирішення даних питань у судовій практиці, а саме вибірку з більш ніж 50 судових рішень з ЄДРСР, можна помітити наступні тенденції (надані нижче аргументації судів є типовими та зустрічаються часто).

В ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11 вересня 2018 року справа №804/340/18. Позивачем було подано заяву з проханням проконтролювати виконання рішення суду Відповідачем виконавчого комітету Дніпровської міської ради. Суд зазначив, що такі заходи є правом, а не обов’язком суду, і якщо спочатку таких заходів судового контролю за виконанням судового рішення прийнято не було, то і пізніше таке рішення не можна приймати.  Хоча ст. 383 КАС України передбачає, що заяву може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред’явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду [4].

У постанові Львівського апеляційного адміністративного суд 21 червня 2018 року №876/4231/18. Суд зазначає, що для того, щоб накласти штраф, суд повинен встановити, що постанова не виконана повністю або в частині. Разом з тим, суд має право, але не зобов'язаний накладати штраф у випадку не виконання рішення суду. Окремі порушення під час виконання рішення суду не можуть бути підставою для накладення штрафу, якщо відсутній причинно-наслідковий зв'язок між цими порушеннями і невиконанням постанови.

Тобто приписи процесуального законодавства щодо накладення на суб'єкта владних повноважень штрафу за невиконання рішення суду або неподання звіту не є імперативними, а дозволяють суду діяти на власний розсуд в питанні накладення штрафу.

Цікаву практику започаткував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 704/1547/17. Позивач звернувся до апеляційного суду з клопотанням про накладення штрафу та встановлення нового строку подання звіту по справі. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у задоволенні клопотання відмовлено. В результаті, Верховний Суд визнав необхідність суду визначати, чи виконано відповідачем рішення суду, чи подано звіт про його виконання, наявність чи відсутність підстав для встановлення нового строку подання звіту, накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу.  Фактично, це можна вважати започаткуванням практики більш ретельного розгляду заяв про судовий контроль та накладення штрафу на відповідача [5].

Усі справи, перелічені вище, дають змогу зрозуміти, як суди використовують наявні у них важелі впливу на ефективність виконання рішення відповідачем, та які мотиви наводять для уникнення від накладення штрафів. Разом із тим, аналіз дав змогу зробити висновок, що на керівників ОМС не накладають штрафи, і можлива, хоча неочевидна причина – невизначеність законодавства із суб’єктом стягнення, а саме – хто в цих органах є керівником. 

Більшість судових рішень приписують : «винести на розгляд ради та прийняти рішення згідно з вимогами закону». Саме голова місцевої ради часто не виносить на розгляд питання, тому в цій ситуації він може бути відповідальним. Відповідальність голови можна передбачити в Кодексі адміністративного судочинства України, змінивши формулювання з «керівник органу» на формулювання «керівник органу та уповноважена особа колегіального органу з виконання судових рішень». У поєднанні з попереднім пунктом, доцільно передбачити в Кодексі адміністративного судочинства України обов’язок суду накладати штраф, коли виникли такі підстави, а не просто можливість.

Саме таким чином, на нашу думку, можна досягти ефективнішого судового контролю за виконанням рішень адміністративних судів та, тим самим, сприяти забезпеченню принципу верховенства права в адміністративному судочинстві.

Література

1. Кодекс адміністративного судочинства України [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – No 35–36, No 37. – Ст. 446.

2. Рішення Конституційного Суду України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-11.

3. Ільницький, Олег Володимирович. Виконання судових рішень у справах адміністративної юрисдикції: окремі питання загальних положень / О. В. Ільницький // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2011. – Вип.54. – С. 166-172. Режим доступу: http://liber.onu.edu.ua/opacunicode/index.php?url=/notices/index/IdNotice:421921/Source:default

4. Ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11 вересня 2018 року справа №804/340/18 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76539778.

5. Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 704/1547/17 від 31.10.2018 року [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77537881.

________________________

Науковий керівник: Пастух Ігор Дмитрович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри публічного управління та адміністрування Національної академії внутрішніх справ



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота