ПРАВОВА РОЛЬ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ПРАЦІ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВА РОЛЬ ПРИНЦИПУ СВОБОДИ ПРАЦІ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ

11.03.2019 17:06

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Лопушанська Юлія Юріївна, студентка Навчально-наукового інституту права та психології, Національного університету «Львівська політехніка»


На сьогодні, лінія взаємодії держави і роботодавців має бути спрямована на забезпечення реалізації права кожного на працю та базуватись на правових принципах, що містяться в національному трудовому законодавстві, що є керівними положеннями, що характеризують найсуттєвіші риси та визначають спрямованість трудового права.

Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Причому людина може обирати певний вид діяльності, рід занять [1].

Цi принципи конкретизуються в нормативних актах і регулюють поведiнку сторiн трудових вiдносин.

В науці принципами трудового права є : а) принцип забезпечення права на працю, що гарантується ст. 43 Конституції України: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; б) принцип свободи праці. Свобода праці базується на бажанні кожної людини розвиватися (ст. 23 Конституції України) та ін. 

Свобода праці – це свобода від примусу до неї. Свобода праці належить до природного, невід’ємного права, вона існувала до держави та її законів. Свобода праці походить від природного стану людини, яка народжується вільною і повинна вільною залишатися все життя. Про істинну свободу праці можна говорити лише стосовно вільного суспільства [3].

Принцип свободи праці – це основоположний принцип трудового права, який ґрунтується на засадах свободи і добровільності поведінки правомочних суб’єктів з питань праці [2].

Як зазначає В. Єрьоменко, принцип свободи праці пронизує всі відомі національному трудовому законодавству форми реалізації громадянами права на працю чи організаційно-правові форми залучення їх до праці, як: 1) при укладенні трудового договору (контракту); 2) при обранні на посаду; 3) при конкурсному заміщенні посади; 4) при призначенні на посаду; 5) при прийнятті-вступі у члени, якщо членство зумовлене обов’язковістю особистої праці; 6) при прийнятті на роботу молодих фахівців; 7) при прийнятті на роботу за рахунок броні (квоти) [3].

Однак, яка може бути «особиста свобода» у безробітного, який ходить голодним і не знаходить застосування своєї праці. Справжня свобода на нащу думку є тільки там, де відсутнє упереджене ставлення з боку роботодавця до підлеглої особи, що викликає моральне та соціальне зубожіння останнього, де людина впевнена в завтрашньому дні та збереженні достатнього соціального рівня. Тільки в такому суспільстві можлива справжня, а не паперова, особиста і будь-яка інша свобода.

Таким чином, щоб покращити реалізацію принципу свободи праці насамперед ми повинні повністю заборонити примусову працю, адже примусова праця допускається лише при позбавленні волі за вироком суду. Також важливим чинником покращення реалізації принципу свободи праці є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах трудової діяльності. А ще важливим є підготовка робочої сили, що здійснюється спеціальною освітою з професіональним навчанням. Саме професійна освіта забезпечує одержання громадянами робочої професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації. 

Література

1. Лаврів О.Я. Принцип свободи праці в трудовому законодавстві України : Актуальні проблеми держави і права, 2009. 2 с.

2. Ю.П.Дмитренко. Трудове право України: пiдручник. Київ : ЮрiнкомIнтер, 2009. 101-102 с.

3. Єрьоменко, В. Правові форми реалізації громадянами права на працю: Право України. 1999. 19 с.

________________________________

Науковий керівник: Остапенко Леонід Олексійович, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу, Навчально-наукового інституту права та психології, Національного університету «Львівська політехніка»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота