ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

25.05.2019 19:34

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Олексієнко Анастасія Сергіївна, студентка третього курсу Факультету соціології і права, Київський національний технічний університет «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»


Одним з основних прав сучасної людини є свобода вільного пересування та вільної міграції. Це право закріплене у безлічі міжнародних документів. Кожна держава має дотримуватися цього права та на рівні свого законодавства створювати усі умови для безперешкодного його виконання.

Міжнародне законодавство спрямоване на спрощення можливостей усіма членами суспільства пересуватися між кордонами різних країн світу. У цьому контексті важливим є питання визначення правового статусу біженця та можливості отримання притулку у будь-якій країні.

Удосконалення міжнародного правого регулювання у галузі визнання статусу біженця та надання відповідних прав на сьогодні залишається досить актуальним та є пріоритетним для міжнародної спільноти. Так відбувається через те що, - законодавство окремих країн часто не відповідає міжнародним вимогам ,щодо визначення статусу біженця.

Вперше термін «біженець» з’явився у міжнародному праві після Першої світової війни, що зумовило потребу у забезпеченні належної правової регламентації правового статусу біженців, їх прав та обов’язків.

Основним та універсальним документом, який встановлює поняття терміну «біженець» стала Концепція Організації Об’єднаних Націй про статус біженців від 1951 року. Саме її визначення терміну «біженець» на сьогодні адаптовано до законодавства більшості країн, у тому числі, України [2, с. 98].

Згідно з Конвенцією ООН про статус біженців (1951 р.) під біженцем розуміється особа, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань [1].

У Міжнародному Протоколі стосовно статусу біженців  від 1966 року деталізовано поняття «біженця» за ознакою часу.

Зазначені документи є головними, що на міжнародному рівні дають визначенню поняттю «біженець» та закріплюють права та статус біженців.

Згідно з п. А (2) ст. 1 Конвенції про статус біженців (1951 р.) основною умовою, за наявності якої особу можна кваліфікувати як біженця, є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань [1]. Ця умова вступає в дію, якщо особа вже перетнула кордон, тобто знаходиться за межами держави свого походження.

Ще однією умовою визнання особи біженцем є відсутність громадянства країни, яка надала притулок та захист.

Держава зобов’язана надати біженцям статус, яким користуються інші іноземці на її території. Заборонено накладати покарання на біженця за незаконний в’їзд на території країни. Також відповідно до міжнародного законодавства визнана неприпустимою висилка біженців в країну, де їх життю та здоров’ю загрожує небезпека [5, с. 99]. 

В Україні зазначені вище міжнародні нормативно-правові акти, які на міжнародному рівні встановлюють статус біженця були ратифіковані Законом «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців і Протоколу щодо статусу біженців» у 2002 році [3, с. 282].

Протягом останнього часу Україна доклала значних зусиль щоб удосконалити законодавство та подолати високий рівень порушень прав шукачів притулку та біженців, покращити правосуддя під час реалізації захисту їхніх прав. Однак на сьогодні Україна залишається у центрі відомих скандалів, які виникають через грубі порушення прав шукачів притулку та біженців [5, с. 101].

Прикладом цього може бути ситуація, яка склалася з отриманням в Україні статусу біженця Сольдадою Ковалісіді. Він є - правозахисником з російського Омська. Через активну протидію режимові Володимира Путіна, а також через те, що правозахисник є трансгендером (змінив свою стать), його публічно цькували, а також періодично били просто на вулицях рідного міста. Прибувши до України як шукач притулку, Сольдаду вивчив українську мову, і тепер володіє сімома мовами. А також – підготував детальний опис усіх загроз, які чекають на нього у Росії, зокрема і через опозицію до Кремля [4, с. 87]. 

Однак, протягом двох років Сольдаду Ковалісіді статусу біженця в Україні так і не отримав. Після трьох співбесід у Міністерстві закордонних справ України у набутті статусу біженця йому було відмовлено. На сьогодні звернувся з заявою про розгляд цієї ситуації та отримання статусу біженця до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дана ситуація та багато інших подібних випадків свідчать про те, що на практиці отримати статус біженця в Україні досить складно і на заваді цьому може постати велика кількість адміністративних та бюрократичних перешкод. Особа, яка просить захисту в Україні може бути депортована назад до країни, в якій наявна загроза її життю та свободі.

Ці недоліки потребують як найшвидшого вирішення та вдосконалення вітчизняного законодавства з питань встановлення статусу біженців та визначення їхніх прав.

У міжнародному законодавстві значна увага приділяється статусу біженців та їх правам. Основними документами, що на міжнародному рівні дають визначення поняттю «біженець» та закріплюють права та статус біженців Конвенція ООН  про статус біженців від 1951р. та Протокол стосовно статусу біженців від 1966 р. 

Ці документи досить чітко визначають умови набуття статусу біженців та їхні права. Законодавство інших країн стосовно біженців базуються саме на цих міжнародних документах.

На сьогодні в Україні є велика кількість законодавчих недоліків, а також адміністративних та бюрократичних перешкод набуття статусу біженця. Вони потребують як найшвидшого вирішення, адже від цього залежить безпека та життя багатьох людей.

Список використаних джерел:

1. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про статус біженців 1951 р. [Електронний ресурс]: Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011

2. Крисаченко В.С. Сучасні міграційні процеси, стан, виміри, тенденції розвитку в Україні/ В. С. Крисаченко// Політичний вісник. - 2012. - №12. - С. 96-101.

3. Міжнародне публічне право: підручник; за ред. В. М. Репецького. - 2-ге вид., стер. – К., 2015. – 437 с.

4. Носков А.П. Захист прав біженців у міжнародному праві/ А. П. Носков// Альманах міжнародного права. – 2017. – № 1. – С. 87–89.

5. Терлецький С.В. Принципи відмови у надані статусу біженця в Україні/ С. В. Терлецький// Право України. – 2017. – № 5. – С. 98–101.

___________________________

Науковий керівник: Головко Ольга Михайлівна, кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри публічного права, Київський національний технічний університет «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота