ДО ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ДО ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

22.09.2020 09:59

[Section 4. Criminal law. Criminal judicial law. Criminalistics. Criminology. Criminal executive law. Court organisation. Law enforcement agencies, public prosecutor’s and public defender’s offices]

Author: Поліщук Арсен Олегович, аспірант кафедри кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені І. Франка


2016 рік ознаменувався багатьма подіями, однією із найважливіших серед яких є судова реформа. Її початком вважається 2 червня 2016 року – день ухвалення Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно із цим законом у системі судоустрою було передбачено створення нового для України державного органу – Вищого антикорупційного суду. Про особливості його функціонування базовий закон містив обмаль інформації. По суті, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» сказано лише те, що до суддів такого суду висунуто вищі вимоги, ніж до суддів загальної юрисдикцій чи спеціалізованих судів. Також у п. 16 Прикінцевих і перехідних положеннях базового закону є положення про те, що Вищий антикорупційний суд утворюється та проведення конкурсу на посади суддів у цьому суді має бути оголошено протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності законом, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду [1].

Відтак, виникла проблема створити закон про Вищий антикорупційний суд, який мав урегулювати особливості його діяльності: правовий статус, завдання, повноваження, підсудність, порядок обрання суддів, гарантії для суддів і самого суду, які б забезпечити незалежність суддів.

Такий закон Верховна Рада України ухвалила аж через 2 роки – 7 червня 2018 року. Це розпочало тривалий і складний процес створення самого Вищого антикорупційного суду і формування його складу й апарату. Доповнили цей процес Закон України № 2470-VIII «Про утворення Вищого антикорупційного суду» від 21 червня 2018 року й Указ Президента України 11 квітня 2019 року № 128/2019 «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» [2; 3]. Саме 11 квітня 2019 року 38 переможців конкурсу на посаду судді  Вищого антикорупційного суду склали присягу судді. Проте згідно з рішенням зборів суддів новоствореного органу він почне працювати з 5 вересня 2019 року.

У зв’язку з цим необхідно окреслити декілька проблем, які стосуються функціонування цього державного органу.

Перша проблема – модель суду.

Як показує зарубіжний досвід у світі існує 4 моделі функціонування антикорупційних судів [4, с. 88].

Найпростіша модель – одноособовий суддя, який призначається або уповноважується на розгляд справ про корупцію у загальних місцевих судах, водночас процес оскарження рішень залишається той самий, що й для всіх інших справ [5]. Така модель запроваджена у Кенії і Бангладеш.

Друга модель – спеціалізований антикорупційний суд, який має первісну юрисдикцію над справами про корупцію, а апеляційні скарги розглядають у верховному суді [5]. Таку модель мають антикорупційні суди у Хорватії та Словаччині.

Третя модель функціонування антикорупційних судів являє собою спеціалізовані суди змішаного типу: суд може функціонувати як суд першої інстанції при розгляді деяких (більш важливих) справ про корупцію і як апеляційний суд при розгляді інших справ, що розглядаються в першій інстанції загальними місцевими судами. Апеляційні скарги на рішення антикорупційного суду надходять до Верховного суду [5]. Суди змішаного типу, які одночасно можуть працювати як суди першої інстанції, що розглядають найгучніші корупційні справи, так і апеляційні суди в інших справах зовсім неефективно працюють у трьох державах: Уганді, Ботсвані і на Філіппінах, у яких було створено перший антикорупційний суд ще 1979 року [6].

Крім того, у світі є модель універсального паралельного суду, коли система антикорупційних судів включає як суди першої інстанції, так і апеляційні. Такі суди працюють в Афганістані, Болгарії, Індонезії та Малайзії. У трьох азійських державах з початку роботи антикорупційних судів рівень корупції знизився на кілька позицій, а в Болгарії нічого не змінилося [6].

Таким чином, погоджуємося із К. В. Ростовською, що найкращої моделі антикорупційного суду не існує, оскільки досвід інших держав щодо створення окремого антикорупційного суду вказує на деяку суперечливість між очікуваним ефектом від його створення та реальними результатами [4, с. 88].

У своїй концепції ОБСЄ пропонувала збалансований огляд двох організаційних моделей як основи для Вищого антикорупційного суду. Перша модель передбачала створення ряду територіальних судових колегій та Апеляційної палати у м. Київ (згідно з цією моделлю, пропонувалося, що максимальна кількість суддів становитиме 120 осіб). Згідно з другою моделлю, до складу Вищого антикорупційного суду входить Палата слідчих суддів, палати (-а), що діють як суди першої інстанції, Апеляційна палата, яка виконує функції апеляційного суду (за винятком Палати слідчих суддів, усі інші складові установи знаходяться у м. Київ, максимальна кількість суддів Вищого антикорупційного суду становить 75 осіб) [7, с. 8].

Мабуть, тому Україна запроваджує свою модель антикорупційного суду – окремий судовий орган, в якому діятимуть два підрозділи – Вищий антикорупційний суд, який розглядатиме кримінальні справи про вчинення корупційних злочинів як суд першої інстанції, і Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду. Водночас судом касаційної інстанції має стати антикорупційна палата у складі Касаційного кримінального суду, що функціонує у структурі Верховного Суду. Відтак законотворці за допомогою Венеційської комісії розв’язали проблему, на яку звертала увагу К. В. Ростовська, а саме: необхідність визначити інстанційну систему антикорупційних судів та місце кожної судової ланки в загальній системі судоустрою України [4, с. 88]. 

Поряд з тим, серед науковців та експертів у сфері боротьби з корупцією обрана Україною модель антикорупційного суду, як і взагалі потреба створювати такий спеціалізований суд, зумовила дискусії і критику, а також виник сумнів у ефективності цього органу. Головним аргументом противників створення Вищого антикорупційного суду є те, що переважна більшість західноєвропейських держав, більш розвинених, ніж наша країна, і в США, які є взірцем державотворення і функціонування механізму держави, окремого антикорупційного суду не існує [8, с. 238]. Виняток становлять Болгарія, Словаччина і Хорватія. Зокрема у Прибалтійських країнах (Латвія, Литва, Польща) діють позасудові антикорупційні органи.

Негативні відгуки щодо створення Вищого антикорупційного суду лунають, зокрема, від представників Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради правосуддя. Противники створення окремої антикорупційної судової ланки називають такі основні  недоліки: незначна кількість справ, підслідних Національному антикорупційному бюро України (далі – НАБУ – А. П.), що робить недоречним створення окремого суду; певною мірою невідповідність ст. 125 Конституції України, якою передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації, а створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Водночас відсутність окремого процесуального закону для антикорупційного судочинства говорить про те, що такий суд не є спеціалізованим у розумінні поняття зовнішньої спеціалізації; необхідність значних бюджетних і часових витрат на створення нового судового органу та його обслуговування порівняно зі створенням окремих палат у нинішніх судах [9; 10, с. 163].

Проте захисники позиції законодавця підкреслюють, що і рівень корупції у цих державах початково був значно нижчим, ніж в Україні. Тому, на думку апологетів антикорупційного суду, з чим ми і погоджуємося, створення спеціального судового органу є необхідним заходом. До того ж, таким чином система антикорупційних органів стане завершеною.

Водночас обрана модель антикорупційного суду має недолік, а саме: самостійним є тільки суди першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд є частиною теперішньої системи судоустрою. Тобто, існує загроза, що працю і досягнення судів першої та апеляційної інстанцій може знівелювати суд касаційної інстанції, оскільки він не був перезавантажений за складною процедурою добору суддів, яку було застосовано до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду, зокрема не було залучено Громадську раду міжнародних експертів, яка більш прискіпливо оцінювала доброчесність та інші морально-ділові й особистісні якості кандидатів у суддів Вищого антикорупційного суду, ніж Громадська рада доброчесності під час конкурсу до Верховного Суду.

А проте, саме останнє – залучення міжнародних експертів до конкурсу у Вищому антикорупційному суді – теж є проблемою, вартою уваги, позаяк учасники відбору до нового судового органу можуть піддавати сумніву результати вказаного конкурсу через те, що це суперечить Конституції України, бо ставить під сумнів [державний] суверенітет нашої держави. Проте, на наш погляд, такий варіант розвитку подій є досить сумнівним, тому що участь незалежних, незаангажованих осіб, які мають оцінювати доброчесність суддів Вищого антикорупційного суду, є виправданим політичним кроком, який відповідає суспільній думці і вимогам міжнародних організацій, учасником яких є Україна, а також принципам незалежності судової влади, визнаним у цивілізованому світі. Тому зазначений захід має засвідчити готовність української правової системи протистояти корупції у системі правосуддя та в інших соціальних сферах.

Третю проблему становить юрисдикція (підсудність) Вищого антикорупційного суду. Поки що ні Закон України «Про Вищий антикорупційний суд», ні Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України) не визначають вичерпного переліку злочинів, які становитимуть предметну підсудність Вищого антикорупційного суду. Цей недолік має усунути запровадження у КПК України ст. 331, що передбачено підпунктом «ґ» підпункту 3 п. 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Вищий антикорупційний суд». Так, наразі згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» Вищий антикорупційний суд здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом. А згадана норма Прикінцевих і перехідних положень передбачає, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних злочинів, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 2062, 209, 211, 3661 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України [11]. Водночас ч. 3 ст. 331 КПК України передбачатиме, що інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу – у разі якщо обвинувачений чи потерпілий є або був суддею чи працівником апарату Вищого антикорупційного суду і кримінальне провадження належить до підсудності цього суду, таке кримінальне провадження у першій інстанції здійснює апеляційний суд, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, і в такому разі ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до апеляційного суду, який визначається колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду) [11].

Це доволі ризиковане, але вимушене і виправдане, рішення дасть змогу уникнути конфлікту інтересів і сумнівів у неупередженості суддів Вищого антикорупційного суду. Однак ніякий закон не визначає порядок розгляду справ про вчинення сукупності злочинів. Хоча вбачається, що відповідь на це питання закладено у Законі України «Про Вищий антикорупційний суд», зокрема її містить ст. 3 вказаного закону. Так, серед завдань Вищого антикорупційного суду зазначено здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними злочинів [11]. Тобто, якщо вчинені корупціонером злочини пов’язані з корупційним злочином, то розгляд і вирішення кримінальної справи належатиме до компетенції Вищого антикорупційного суду. Наприклад, кримінальне провадження про підробку документів чи службове підроблення і одержання неправомірної вигоди має розглядати і вирішувати Вищий антикорупційний суд. Так само і у разі вчинення корупціонером умисного убивства задля виконання домовленості за одержану неправомірну вигоду (наприклад, для приховання факту корупції). В іншому разі – матеріали кримінального провадження треба буде виділяти в окреме провадження. Хоча законотворці можуть розв’язати цю проблему інакше.

Принагідно зазначаємо, що запропонований Верховною Радою України підхід до підсудності Вищого антикорупційного суду доволі цікавий і спростовує усі докори науковців та експертів у сфері боротьби з корупцією про те, що цей орган створено під Національне антикорупційне бюро України [10, с. 163], оскільки підслідність НАБУ і підсудність Вищого антикорупційного суду дещо відрізняються, позаяк охоплює більше злочинів.

А проте, ми вважаємо, що юрисдикція Вищого антикорупційного суду потребує подальшого вдосконалення. Притому слід віднести до його предметної підсудності й економічні злочини (передусім більшість злочинів у сфері господарської діяльності), деякі злочини проти громадської безпеки (наприклад, усі злочини про створення різних злочинних об’єднань, якщо їхня діяльність пов’язана з вчиненням корупційних злочинів) і т. ін. Хоча, наприклад, К. В. Ростовська стверджує, що така широка підсудність антикорупційного суду в подальшому може ускладнити ефективність його роботи [10, с. 163].

Подібну до думки К. В. Ростовської висловлює і О. О. Косиця. Зокрема науковець вважає, що З метою забезпечення працездатності суду (Вищого антикорупційного суду – А. П.) та ефективного виконання завдань кримінального процесу не всі обвинувальні акти в провадженнях, які розслідує Національне антикорупційне бюро України, доцільно скеровувати для розгляду до цього суду (сумнівно, що справи про злочини депутатів обласних рад або начальників відділів прокуратур областей варто розглядати Вищому антикорупційному суду). Найбільш виправданим виглядає віднести до юрисдикції антикорупційного суду лише розслідувані Національним антикорупційним бюро України випадки високопосадової корупції, при цьому такий перелік має бути чітко визначений з огляду як на суб’єктів злочинів, так і на мінімальні суми отриманої вигоди чи вартості предмета злочинного посягання. Законодавче закріплення виключного повноваження скеровувати обвинувальні акти до Вищого антикорупційного суду за прокурорами Спеціальної антикорупційної прокуратури може стати додатковою гарантією збереження виключної компетенції в таких провадженнях за спеціалізованими антикорупційними органами та виключити можливі спори про підсудність [12; 13, с. 8].

На наш погляд, позиція О. О. Косиці є досить обґрунтованою, але не досконалою, тому що вирішення кримінальних справ про вчинення корупційних злочинів прокурорами чи іншими службовими особами, підслідних НАБУ, саме Вищим антикорупційним судом дозволить запобігти ухваленню неправосудних судових рішень судами загальної юрисдикції, позаяк чимало суддів загальної юрисдикції тісно пов’язані з прокурорами, слідчими тощо різноманітними зв’язками.

Крім того, варто наголосити ще на одній проблемі підсудності Вищого антикорупційного суду, а саме: згідно із запропонованими змінами до Перехідних положень КПК України з дня початку роботи Вищого антикорупційного суду суди апеляційної інстанції (крім Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду) продовжують приймати до розгляду апеляційні скарги на судові рішення, які ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду, розгляд яких розпочато у судах першої інстанції до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду [11].

Такі зміни містять корупційний ризик, оскільки оскаржувати рішення (вирок) суду загальної юрисдикції у кримінальній справі про вчинення корупційного злочину розглядатиме не спеціально створений суд, а звичайний апеляційний суд. Звісно, це має розвантажити і полегшити роботу Вищого антикорупційного суду (його апеляційної палати), але зумовить сумнів щодо його справедливості і правосудності.

Отже, підсумовуючи викладене, доходимо висновку, що наразі існує декілька проблем:

1) доцільність створення Вищого антикорупційного суду;

2) відповідність Конституції України функціонування цього органу судової влади;

3) конституційність залучення міжнародних експертів до добору суддів Вищого антикорупційного суду, зокрема відповідність відповідної норми закону (державному) суверенітету України;

4) поверхневе врегулювання юрисдикції Вищого антикорупційного суду.

Зазначені проблеми потребують уваги наукової спільноти, законодавця і громадськості (громадянського суспільства). Сподіваємося, що їх найближчим часом буде розв’язано.

Література:

1. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2016. – № 31. – ст. 545.

2. Закон України «Про утворення Вищого антикорупційного суду» від 21 червня 2018 року № 2470-VIII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2018. – № 29. – ст. 237.

3. Указ Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11 квітня 2019 року № 128/2019 // Урядовий кур’єр. – 17.04.2019 року. – № 74.

4. Ростовська К. В. Міжнародний досвід створення та функціонування антикорупційних судів у світі / К. В. Ростовська. // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – Серія «Право». – 2018. – № 25. – С. 87–89.

5. Експерти USAID розповіли про своє бачення антикорупційного суду // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zib.com.ua/ua/print/127875-eksperti_usaid_rozpovili_pro_svoe_bachennya_antikorupciynogo.html

6. Судова практика створення антикорупційних судів // [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.slovoidilo.ua/2017/12/20/infografika/polityka/svitova-praktyka-stvorennya-antykorupczijnyx-sudiv

7. Павол Жілінчик. Створення  антикорупційного суду в Україні: основні питання, які необхідно вирішити, та рекомендації на основі досвіду Словаччини // [Електронний ресурс]  –  Режим  доступу: https://newjustice.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/NJ_Anticorruption_Court_Report_Zilincik_Apr_2017_UKR.pdf

8. Обідник Б. М. Особливості діяльності антикорупційного суду в європейських країнах і шляхи їх впровадження в Україні / Б. М. Обідник. // Порівняльно-аналітичне право. – 2018. – № 5. – С. 236–238.

9. Ліщишин І. Щодо необхідності створення Вищого антикорупційного суду // [Електронний ресурс] / І. Ліщишин. – Режим доступу: https://radako.com.ua/news/shchodo-neobhidnosti-stvorennya-vishchogo-antikorupciynogo-sudu

10. Ростовська К. В. Проблемні питання створення антикорупційних судів в Україні / К. В. Ростовська. // Правова позиція. – Проблеми правоохоронної діяльності. – 2017. – № 2. – С. 159–164.

11. Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» від 7 червня 2018 року № 2447-VIII (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради. – 2018. – № 24. – ст. 212.

12. Слюсар А. Антикорупційний суд в Україні: передумови утворення та гарантії ефективності / А. Слюсар // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/columns/2017/02/15/7135474/

13. Косиця О. О. Організаційно-правові підстави створення антикорупційного суду в Україні / О. О. Косиця. // Судова та слідча практика в Україні. – 2017. – № 4. – С. 6–10.


________________

Науковий керівник: Бойко Андрій Михайлович, доктор юридичних наук, професор, Львівський національний університет імені І. Франка




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота