ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ: МІЖНАРОДНО – ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ: МІЖНАРОДНО – ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ

16.04.2021 21:48

[Section 6. Environmental law. Land law. Agrarian law]

Author: Співак Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри господарського та адміністративного права, факультету соціології і права, Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського»


Світова тенденція щодо прискорення економічного зростання призводить до збільшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище.

Процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля [1]. 

Оскільки клімат - один з найважливіших факторів формування навколишнього природного середовища ( визначає не тільки характер ландшафту, флори і фауни), а також впливає на найвразливіший сектор економіки – сільське господарство та демографічну ситуацію, то його зміни у планетарному масштабі є однією з найбільш актуальних проблем сучасності.

Зміни клімату є наслідком глобального потепління (поступового підвищення температури на поверхні Землі та Світового океану), що пов'язується з парниковим ефектом.

Міжурядова група експертів зі зміни клімату дійшла висновку, що антропогенний вплив на потепління кліматичної системи Землі є очевидним і чим більше ми викликаємо «збоїв» в нашому кліматі, тим вищий ризик виникнення повсюдних і безповоротних наслідків [2]. Міжнародне енергетичне агентство повідомило, що глобальні викиди парникових газів (як один з чинників впливу на природні системи) збільшилось приблизно в два рази з початку 70-х років XX століття. За оцінками експертів ці викиди зростуть в межах 25% до 90% у період з 2000 по 2030 роки, при цьому частка викидів, що припадає на країни, що розвиваються, стане ще більшою в найближчі десятиліття [3].

Глобальне потепління, що призвело до зміни клімату, сприяє, в свою чергу, появі нової проблеми: дефіциту природних ресурсів. Науковці прогнозують, що до середини XXI століття населення планети досягне позначки 9 млрд., у той час як запаси найважливіших ресурсів, таких як земля, питна вода, нафта істотно скоротяться [4, с. 35].

Правове регулювання господарської діяльності, пов’язаної з в впливом на клімат, є пріоритетним напрямом сталого розвитку суспільства [5]. Виникає потреба в розробленні та реалізації плану заходів як із протидії глобальному потеплінню, так і адаптації до зміни клімату.

Наслідком усвідомлення зазначених вище викликів стало підґрунтям для створення світовою спільнотою ефективного міжнародно-правового механізму врегулювання питання глобального потепління та зміни клімату. 

Зусилля міжнародного співтовариства щодо захисту озонового шару у 1985 році призвело до прийняття Віденської конвенції про охорону озонового шару (хоча й не йшлося юридично обов’язкову мету скоротити використання основних хімічних речовин, що руйнують озоновий шар), а в 1987 році – Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар (одну з найуспішніших міжнародних екологічних угод, ратифікованих всіма країнами).

У 1988 році Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію «Збереження глобального клімату для теперішньої та майбутньої діяльності людини» (стосовно визначення передбачуваності клімату та впливу на нього антропогенної діяльності) і схвалила створення під егідою ООН Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), яка стала регулярно публікувати оцінні доповіді про стан клімату планети Земля. 

У 1992р. в Ріо-де-Жанейро прийнято декларацію з навколишнього середовища та розвитку, що визначила основні принципи екологічного права та Рамкову конвенцію ООН зі зміни клімату, що заклала основу до вирішення проблеми із боротьби з викидами парникових газів – причиною глобального потепління та зміни клімату. Головною метою Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату, згідно з положеннями ст.2, є «стабілізація концентрації парникових газів на такому рівні, який би не допускав небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Такий рівень повинен бути досягнутий у терміни, достатні для природної адаптації екосистем до зміни клімату, що дають змогу не ставити під загрозу виробництво продовольства і забезпечують подальший економічний розвиток на стійкій основі» [6].

Як додаток до Рамкової конвенції у 1997р. прийнято Кіотський протокол, що спрямований на зменшення викидів парникових газів у атмосферу та стабілізацію рівня їх концентрації в атмосфері з метою протидії глобальному потеплінню. В 2009 році у Копенгагені на 15-й конференції ООН були розроблені рекомендації про скорочення викидів парникових газів і виділенні країнам, що розвиваються, державам 100 млрд. дол. на фінансування екологічних програм до 2020 року. Але через великі розбіжності між «великими і малими гравцями» документ, що юридично зобов’язував би скорочення шкідливих викидів в атмосферу, так і не був прийнятий [7].

У 2012р. в Ріо-де-Жанейро скликано Конференцію ООН зі сталого розвитку «РІО+20» , на якій розглянуто заходи щодо запобігання зміни клімату внаслідок глобального потепління: використання відновлюваних джерел енергії та ефективне управління лісовими та водними ресурсами та зменшення викидів парникових газів та зниження їх концентрації в атмосфері [8, с.12-15].

У розвиток положень Кіотського протоколу на Конференції із клімату в 2015 році прийнято Паризьку угоду, головною метою якої було утримання глобального потепління на планеті Земля в рамках 2°C та докладання максимальних зусиль для зниження рівня потепління на 1,5 °C за рахунок обмеження викидів парникових газів, що утворюються від спалювання викопного палива. 

В опублікованій МГЕЗК у жовтні 2018 року Спеціальна доповіді йшлося про негативні наслідки із зміни клімату, яких можна було б уникнути, обмеживши глобальне потепління в 1,5 °C. З цією метою Всесвітня метеорологічна організація визначила сім показників (приземну температуру Земної кулі, вміст тепла у Світовому океані, вміст двоокису вуглецю (СО2) в атмосфері, закислення океану, рівень моря, баланс маси льодовиків, протяжність арктичного морського льоду), з 55 найважливіших кліматичних змінних, використовуваних у Глобальній системі спостережень за кліматом [9].

Міжнародне співтовариство готується до проведення у 2021 році Конференції ООН з питань зміни клімату, на якій буде обговорюватись національний внесок країн у боротьбу із глобальним потеплінням та зміною клімату.

Поряд з універсальним міжнародно-правовим механізмом ООН функціонують регіональні механізми, що повинні відповідати на виклики екологічних проблем відповідних регіонів. Так, основою формування регіонального європейського механізму регулювання питань глобального потеплінні та зміни клімату є програми дій Європейського Союзу Перша та П’ята. Про намір Європейського Союзу запровадити в життя положення Європейської флагманської ініціативи «Ресурсоефективна Європа», якою запропоновано знизити викиди вуглекислого газу на 80-95%, започаткувавши в Європі до 2050 року низьковуглеродну економіку свідчить прийняття в 2013 році Сьомої програми, якою зниження рівня викидів вуглекислого газу визначено як один з пріоритетних напрямів діяльності ЄС у сфері охорони довкілля.

Не зважаючи на досягнення певного позитивного ефекту від запровадження заходів, спрямованих на боротьбу із викидами парникових газів в атмосферу Землі, процес уповільнення глобального потепління гальмується через відмову ратифікувати Кіотський протокол і Паризьку угоду Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату таких «Великоваговиків» - забруднювачів як США і Канада.

Вдосконалити правовий механізм регулювання діяльності, що негативно впливає на зміну клімату, і вирішити проблему глобального потепління, людство зможе лише подолавши роз’єднаність та національний егоцентризм.

Література:

1. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України від 28 лютого 2019 р.// Відомості Верховної Ради України - № 16. Ст.70.

2. МГЭИК, 2014: Изменение климата, 2014 г.: Обобщенный доклад. Вклад Рабочих  групп I, II и III в Пятый оценочный доклад Межправительственной группы экспертов по изменению климата [основная группа авторов, Р.К. Пачаури и Л.А. Майер (ред.)]. МГЭИК, Женева, Швейцария. – 163 с. 

3. Стратегія розвитку України «Україна 2020: стратегія національної модернізації». – [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http: // www.radakmu.org.ua/uk/news_and_report/1079

4. Дідух Я. Екологічні аспекти глобальних змін клімату: причини, наслідки, дії/ Я.Дідух// Вісник НАН України. – 2009. – № 2. – С.34-44.

5. Про Основні засади (стратегію) державної  екологічної політики України на період до 2020 року: Закон України від 21 грудня 2010 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 26. Ст. 218.

6. Рамочная конвенция ООН Об изменении климата - хронология (n.d.) – [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http: // unfccc.int/timeline

7. Climate Change 2013: The Physical Science Basis. Contribution of Working Group I to the Fifth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change Stocker, T. F., D. Qin, G.-K. Plattner, M. Tignor, S. K. Allen, J. Boschung, A. Nauels, Y. Xia,V.Bex, P. M. Midgley (eds.)]. / IPCC : Cambridge University Press, Cambridge, United  Kingdom and New York, NY, USA, 2013. – 1535 р.

8. РІО+20.Конференція ООН по устойчивому развитию(Ріо-де-Жанейро, Бразилия, 20-22 июня 2012 г.): будуще котрого мы хотим. Нью-Йорк: ООН, 2012. 16 с.

9. Глобальне потепління — проблема, що не має кордонів// phc.org.ua URL: https://phc.org.ua/news/globalne-poteplinnya-problema-scho-ne-mae-kordoniv  (10.04.2021р.)



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота