ЗАСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО В УКРАЇНІ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

ЗАСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ТА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ЖИТЛО В УКРАЇНІ

21.12.2021 21:03

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Матвіяк Лариса Василівна, студентка 2 курсу магістратури заочної форми навчання спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування» Навчально–наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Реалізація права на житло стосується кожної людини та є вагомим показником соціальної захищеності громадян країни, їх впевненості у завтрашньому дні. Однак, на жаль, реального забезпечення цього права, закріпленого на конституційному рівні, в Україні ще не досягнуто, а житлова проблема є однією з найгостріших соціально-економічних проблем в Україні. 

Житлова сфера залишається й досі чи не єдиною сферою, яка не зазнала значних змін в її правовому та організаційному забезпечення, тому це питання є вкрай актуальним і вимагає докорінного реформування не тільки на законодавчому рівні, а й державно-управлінському.

Тому одним із пріоритетних завдань нашої держави є формування дієвого організаційно-правового механізму реалізації права на житло та створення умов для реалізації цього права громадянами у передбачені законодавством способи. При цьому, основою для цього механізму має бути стаття 47 Конституції України, яка не лише закріплює право на житло, а й містить гарантії його реалізації. 

У ринковій економіці кожний громадянин для реалізації власного права на житло має розраховувати на те житло, яке він може набути, а держава зобов’язана створювати для цього всі необхідні умови. Ця зміна функції держави для забезпечення реалізації громадянами права на житло має враховуватися під час забезпечення формування та реалізації державної житлової політики. 

Однак, реформа житлової політики має проходити всі стадії формування: проведення дослідження, визначення проблем і цілей, аналіз можливих альтернатив, створення концепції і вже після цього – підготовка проекту Житлового кодексу та змін до інших нормативно-правових актів. Відсутність цих етапів суттєво зменшує шанси на те, що впроваджені зміни будуть ефективними та вирішать наявні проблеми у житловій сфері, а також будуть мати підтримку в суспільстві.

Наразі Мінрегіоном розроблено новий проект Житлового кодексу України, який пройшов публічне громадське обговорення. Проект Житлового кодексу України розроблено на виконання Указу Президента України від 08.11.2019 № 837/2019 «Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави». Слід зазначити, що без прийняття нової Концепції державної житлової політики ефективність прийняття такого документу є сумнівною, оскільки потребує докорінного реформування та переосмислення проблеми як на державному, так і на суспільному рівні. 

Крім того, деякі науковці не підтримують необхідність прийняття саме кодифікованого акта, а вважають достатнім прийняття закону та внесення змін в існуючі нормативно-правові акти, які регулюють житлові відносини. Так, О. Кармаза вважає доцільним прийняття не Житлового кодексу України, а нових законів України «Про житло та житлові відносини в Україні» та «Про управління та збереження житловим фондом України». Закон України «Про управління та збереження житловим фондом України» має бути направлений на регулювання процесуальної діяльність визначених цим Законом органів та осіб щодо ефективного управління та збереження житлового фонду Україні [1]. Його позиція кореспондує підходам до законодавчого врегулювання житлових відносин у країнах Балтії та Казахстані. 

Окрім законодавчого врегулювання житлових відносин, існує необхідність удосконалення механізмів реалізації права на житло, в тому числі, зважаючи на програмні документи. Наразі в Україні затверджено досить велику кількість державних і місцевих житлових програм, однак вони мають низький рівень їх реалізації та недофінансування, що обмежує реальні можливості громадян покращити свої житлові умови.

Як свідчить зарубіжний досвід, іноземні держави ідуть шляхом вибору обмеженого кола програм, які функціонують протягом тривалого періоду часу, що викликає значну довіру населення та спричиняє позитивний соціальний ефект [2]. На сьогодні найбільшого поширення у зарубіжних країнах набула житлова програма будівництва (придбання) доступного житла.

Виходячи з аналізу житлового законодавства та практики реалізації як державної програми доступного житла, так і місцевих існує необхідність удосконалення механізму надання такого житла та прийняття окремого Закону України «Про доступне житло в Україні».

У цілому ефективно реформувати житлову політику неможливо, не змінивши решту сфер – політики землекористування, планування та містобудування, оподаткування, фінансування житла, соціальну політику тощо.

Зокрема, необхідно передбачити можливість залучення приватних компаній до будівництва соціального та доступного житла шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про державно-приватне партнерство» та пільг для забудовників, які здійснюють будівництво соціального та доступного житла шляхом внесення змін до Податкового та Земельних кодексів України.

І лише комплексне вирішення проблем статусу житла в Україні, засобів та способів його набуття, зважаючи на економічні можливості кожної людини, а також існування дієвих організаційних інструментів реалізації цього права, дозволять наблизити положення національного житлового законодавства до міжнародних та європейських стандартів закріплення та гарантування цього права. 

Література:

1. Кармаза. О. О. Теоретичні та практичні аспекти проекту житлового кодексу України. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2013. № 3. С. 111-117. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/uazt_2013_3_12.

2. Харечко. Д. Зарубіжний досвід у сфері державного управління забезпечення права громадян на житло. Ефективність державного управління. 2016. № 4(49). Ч 1. С. 108-115. URL: http://edu.lvivacademy.com/article/view/175038.

________________ 

Науковий керівник: Плахотнюк Наталія Григорівна, кандидат юридичних наук, доцент, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота