КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ ДОБИ ДИРЕКТОРІЇ

23.12.2023 14:52

[5. Historical sciences]

Author: Хоменко Аліна, студентка I курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету


Метою публікації є пізнання та висвітлення конституційного ладу України у період «доби Директорії», а також дослідження положень нереалізованих проектів конституції. Період Директорії в історії державності та законодавства України характеризується установою тимчасового керівного органу після усунення політики Гетьманату. 

Виклад основного матеріалу. «Добою Директорії»  в історії України є період управління колегіального органу виконавчої влади. Директорія УНР – тимчасовий орган державної влади Української народної республіки, створений 14 листопада 1918 року у Києві, спочатку як верховний орган для організації антигетьманського повстання, що згодом розпочав функціонувати як найвищий державний орган УНР, на чолі із Володимиром Винниченком, під чиїм керівництвом перебували : Опанас Андрієвський, Андрій Макаренко, Симон Петлюра, Федір Швець. Після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 року членом Директорії УНР став Євген Петрушевич, та займався виключно справами Галицьких територій. 4 травня 1919 року зі складу Директорії УНР вийшов Опанас Андрієвський. 15 листопада 1919 року було ухвалено рішення про скасування повноважень Федіра Швеця та Андрія Макаренка. Правовий статус існування Директорії як найвищої влади УНР в одноосібному складі регулював закон «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР». Наприкінці 1920 року Директорія УНР втратила контроль над територією України через недостатню кількість підтримки впливовості. 

«Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування – Гетьманщину».

Декларація Української Директорії (1918 р.) [5] «…Усі соціальні і політичні завоювання революційної демократії будуть повернені, - говорилося у першому зверненні Директорії. – а Українські Установчі Збори твердо й неухильно закріплять їх на вільній Українській землі». Отже, безсумнівно, Директорія вважала себе лише тимчасовим органом, що змінивши Гетьманат, веде боротьбу як «друга» УНР, тим паче, що поновлення діяльності «першої» УНР не було офіційно проголошеним, а читалося із назви нового політичного утворення «ДУНР» – Директорія Української  Народної  Республіки.

Директорія не поновлювала чинності Конституції УНР від 29 квітня 1918 року, проте, джерелами права «другої» УНР стало законодавство УЦР, а також гетьманів, російських урядів та радянської влади. У тогочасних умовах Директорія не мала можливості для повноцінної побудови якісного законодавства. Саме тому Директорії довелося зіткнутися із проблемою колізії з попередніми і паралельними системами законодавства. 17 травня голова Директорії В. Винниченко затвердив  постанову  Ради Народних комісарів «Про анулювання на території України чинності законів і декретів як так званого Радянського Українського, так і Радянського Російського урядів і поновлення чинності законів УНР». Директорія не скасовувала у повному обсязі законодавства  Гетьмана Скоропадського, проти якого виступала.

Деякі дослідники історії державності України вважають Декларації Директорії «тимчасовою конституцією», проте водночас, конституційне значення декларацій фактично випливає із законодавчої діяльності Директорії, до прикладу – закон «Про скасування всіх законів і постанов гетьманського уряду у сфері робочої політики». Також, як орган верховної влади , Директорія взяла на себе керівництво виконавчою владою. У день проголошення Декларації Директорія своїм розпорядженням затвердила  Раду народних міністрів у складі 18 осіб. Процес прийняття законів відбувався  лише за нагальної потреби щодо втручання чи внесення змін та лише поступово торкався реформації законів меншої частотності застосування. Саме тому до галузей цивільного й кримінального законодавства не дійшла кодифікація власними актами. [3] Була спроба регламентації процесу законодавства у вигляді закону «Про порядок внесення і затвердження законів в УНР» від 14 лютого 1919 року. Також низка законів, що виражалися конституційним характером, шляхом дослідження та розробки власного типу законотворчості :  Закон «Про форму влади в Україні» від 28 січня 1919 року; «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР» від 14 лютого 1920 року. [4] У 1920 році Всеукраїнською Національною Радою було запропоновано конституційний проект, який передбачав реалізацію федеративності України, можливість місцевої автономії з окремими представницькими органами, чиї повноваження та рівень компетенції визначав Державний Сейм або ж останній з варіантів – принцип етнографії при визначенні територіальності держави. Окрім конституційного проекту Всеукраїнської Національної Ради було проголошено конституційні проекти Центральної Ради та проект О. Ейхельмана, проте в результаті дискусійності при визначенні основи для побудови конституції, було взято проект Всеукраїнської Національної Ради. За ним установлювалась форма правління у вигляді президентсько-парламентської республіки.[4]

Також існував нереалізований проект «Проєкт  конституції основних державних законів УНР», що клав в основу внутрішньої політичної організації України федеральну форму державного устрою, щоби, так мовити, усю державність по можливості найтісніше пов’язати з народом і поступово застосувати право референдуму для народу. Також проект затверджував, що під зверхністю народного суверенітету функціонуватимуть такі органи влади, як парламент, орган виконавчої влади – управління, суд, та орган фінансового контролю. На цих засадах також визначалися правові обов’язки та функції. Статус парламенту визначався основним державним законом – конституцією. В управлінні строго застосовувався принцип правомірності його діяльності та відповідальності перед судом. Суду, у свою чергу, як і органам фінансового контролю надавалась повна незалежність від парламенту та виконавчої влади, а також на суд покладався обов’язок охорони конституції в діяльності парламенту. До інших постанов основних державних законів УНР входили положення, що визначали наступне : демократично-республіканський державний устрій УНР; державні справи УНР, що належали до загальнодержавної організації цілої республіки, складали її федерально-державний устрій; для охорони зовнішньої безпеки в УНР діяла певна військова організація; законодавство і державний бюджет в федерально-державній і земсько-державних організаціях УНР покладається на парламентські установи, що складаються з громадян через загальні вибори. 

До постанов щодо федерально-державного устрою входило положення, що федерально-державну організацію в УНР творять такі установи : федерально-державна установча влада народу в УНР; надзвичайне національне зібрання УНР; федерально-державний парламент та федерально-державний голова; федерально-державне міністерство; федерально-державний суд; місцеві органи федерально-державного управління; федерально-державний контроль для перевірки прибутків і видатків федерально-державної організації.

I – XV статути проекту конституції основних державних законів УНР визначали основні положення щодо правового становища федерально-установчої влади УНР, громадян відносно органів влади, політичних формувань, шляху їх встановлення та процесу відбору їх членів, а також пункти, що передбачали введення системи референдумів та регулювали її здійснення. I акт постановлював приналежність влади УНР, фіксував, що федерально-державна установча влада народу є найвищою та своєю діяльністю не суперечить основним законам земель, що творять УНР. II акт врегульовував питання устрою федерально-державного парламенту. III-IV акти становили вимоги, правила та обов'язки голови федерально-державної організації та, зокрема, міністерств та міністрів. V акт визначав положення та засади діяльності федерально-державних судів та торкався правил процесу судочинства в УНР. VI акт зосереджував правове становище місцевих органів федерально-дежавної організації УНР. VII акт закріплював положення діяльності федерально-державного контролю. Фінансові питання врегульовував VIII акт. IX акт було зосереджено на питанні правового федерально-дервного становища окремих земель в УНР. X акт визначав засади та правила діяльності тогочасних правоохоронних органів та війська. XI – XII акти торкались питання врегулювання законності у діяльності органів федерально-державних органів та питань коректної правової законотворчості. Питання тимчасових законів, загальних постанов та тимчасових статей було зосереджено XIII актом. Останні, XIV – XV акти були зосереджені на обов’язах, правах та свободах людини і громадянина, зокрема, XIV акт було записано у формі звернення до громадянина УНР. [2]

Література:

1. Історія держави і права України : Підручник. У 2-х т. / За ред. В. Я. Тація, А. Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. Том 2. Кол. авторів: В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький та ін. Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре»», 2003. 580 с.

2. Конституційні акти України. 1917 – 1920. Невідомі конституції України. Київ : Філософська і соціологічна думка, 1992. 272 с. ;

3. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. Історико-генетичний аналіз. Київ, 1995. 262 с.

4. Ухач В. З. Історія держави і права України : навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль : Вектор, 2022. 302 с. ;

5. Хрестоматія з історії держави і права України : Навч. посібн. Упоряд.: А. С. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. М. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. І. Трофанчук. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 656 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота