CПРОБИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ В УМОВАХ ПЕРЕБУДОВИ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

CПРОБИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ В УМОВАХ ПЕРЕБУДОВИ

23.12.2023 14:57

[5. Historical sciences]

Author: Душний Юрій, студент першого курсу юридичного факультету Західноукраїнського національного університету


Перебудова - термін, що ввійшов у широке вживання у середині 1980-х рр. Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з генеральним секретарем ЦК партії М. С. Горбачовим, привела до значних змін у житті країни й миру в цілому (гласність, політичний плюралізм, закінчення "холодної війни" та ін.). До кінця 80-х – початку 90‑х рр. у результаті суперечливості й непослідовності в здійсненні перебудови відбулося загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що завершилося розпадом СРСР у серпні-грудні 1991 р.

Стан наукового дослідження теми. Дослідження основних аспектів спроб політичних реформ в умовах перебудови здійснювали такі вчені, як Ю. Зайцев, Ф. Рудич, В. Ухач та В. Щербицький.

Метою публікацій є висвітлення спроб політичних реформ в умовах перебудови. 

Виклад основного матеріалу. Трансформація радянського суспільства почалася як спроба реформування тоталітарної системи згори. У квітні 1985 року на Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку.

У рамках цього курсу передбачалося: інтенсифікація економіки, тобто підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва; прискорення науково-технічного прогресу; активізація «людського фактора», тобто залучення широких мас трудящих до управління виробництвом; перебудова управління та планування, тобто підвищення гнучкості та ефективності господарського механізму; удосконалення структурної та інвестиційної політики, тобто перехід до виробництва конкурентоспроможної продукції; підвищення організованості й дисципліни, тобто створення умов для ефективної праці; поліпшення стилю діяльності, тобто підвищення прозорості та відкритості влади; обґрунтовані кадрові зміни, тобто призначення на керівні посади кваліфікованих кадрів [1, с. 389].

Перші результати реформ були досить обнадійливими, але з часом виявилося, що вони не можуть кардинально змінити тоталітарну систему. Тому акценти реформ стали зміщуватися з економічної сфери в політичну.

У лютому 1986 року ХХVІІ з’їзд КПРС прийняв «нову редакцію» Програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму. Натомість було проголошено курс на удосконалення соціалізму.

Саме тоді М. Горбачов висунув два принципові лозунги: «гласність» і «широка демократія». Гласність означала свободу слова та інформації, а також відкритість влади. Широка демократія означала розширення прав і свобод громадян, а також розвиток багатопартійної системи. Ці лозунги суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів у СРСР. Вони призвели до активізації громадського життя, посилення критики тоталітарної системи та врешті-решт до її розпаду.

Однією з ключових досягнень гласності є усунення «білих плям» історії через відновлення політично дискримінованих імен, творів мистецтва, наукових праць, включення замовчуваних фактів у історичний контекст та розкриття раніше заборонених тем. Гласність сприяла розширенню джерельної бази історичних досліджень, відкриттю доступу до праць закордонних дослідників та розгортанню дискусій навколо ключових історичних питань. Цей процес також призвів до появи плюралізму думок, ламання стереотипів і нових інтерпретацій відомих фактів та подій, а також сприяв осмисленню сучасності через призму історичного досвіду. Першими, хто успішно пристосувався до історичної правди, були видання «Московские новости», «Огонек», «Новый мир» та ін. Українська преса приєдналася до цього процесу через видання «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» тощо, відзначаючи роботу авторів, таких як Ю. Щербак, В. Чемеріс, І. Цюпа, М. Жулинський, В. Пахаренко, С. Білоконь, В. Сікора та інших, які відновлювали сторінки історії, раніше викреслені з неї [2, с. 12].

Породжений гласністю плюралізм думок вступав у суперечність із панівною тоталітарною системою, що диктувало необхідність радикальної політичної реформи - демократизацію механізму влади, формування багатопартійності тощо.

Гласність, яка означала свободу слова та інформації, а також відкритість влади, призвела до появи різноманітних думок і поглядів, які не завжди збігалися з офіційною пропагандою. Це суперечило тоталітарній системі, яка прагнула до ідеологічної одноманітності. Тому гласність призвела до активізації громадського життя та критики тоталітарної системи.

Перебудовні процеси в Україні загалом збігалися з загальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості. По-перше, перебудова в Україні розвивалася повільніше, ніж у центрі СРСР. Це було пов'язано з тим, що в Україні при владі перебувала консервативна еліта, яка не хотіла змін. По-друге, рівень активності населення в Україні був порівняно низьким. Це було пов'язано з тим, що українці були втомлені від тоталітарної системи та не вірили, що перебудова принесе реальні зміни. По-третє, Чорнобильська трагедія мала потужний політичний ефект в Україні. Вона стала символом небезпеки тоталітарної системи та призвела до посилення критики влади [4, с. 20].

Поступово горбачовське керівництво почало усвідомлювати, що економічні реформи не можуть бути реалізовані без політичних реформ й ослаблення соціального напруження в суспільстві.

На січневому (1987) Пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на демократизацію суспільного життя, пом'якшення режиму та розширення соціальної бази перебудови [1, с. 403]. Серед основних завдань, які були поставлені перед цим курсом, були: відновлення ролі Рад як органів політичної влади; розвиток внутрішньопартійної демократії; демократизація економічного управління; забезпечення міцної законності; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства; перетворення профспілок на захисників інтересів трудящих.

На другому етапі перебудови відбулися два докорінних зрушення. По-перше, формування стратегії перебудови. Політичний центр сформулював курс на створення правової держави, парламентаризму, поділу влади. По-друге, активне формування соціальної бази перебудови. Це проявилося в діяльності і розвитку неформальних організацій, зокрема Народного Руху України [1, с. 390].

На конференції було офіційно проголошено курс на демократизацію політичної системи. Рішення конференції дали новий поштовх вільнодумству і сприяли формуванню нових політичних структур. Установчий з’їзд Руху став важливим етапом у розвитку української національної руху. На з’їзді були представлені різні політичні течії, від помірних, які виступали за незалежну суверенну Україну в межах реформованої союзної федерації, до радикалів, які наполягали на виході України зі складу СРСР і здобутті незалежності.

Розвиток політичного плюралізму сприяв розгортанню в республіці багатопартійності. Першою формально задекларованою політичною партією стала створена в жовтні 1989 року Українська національна партія. 

Причинами повороту від демократії стали: втрати контролю за процесом перебудови; запізнення з реформуванням СРСР; відсутність міцного центристського руху; загальна організаційна слабкість демократичних сил; політичні вагання М. Горбачова.

Ускладнила ситуацію заміна Голови Ради Міністрів СРСР М. Рижкова на прем’єр-міністра В. Павлова (січень 1991). Падіння виробництва, темпи грошової емісії посилювали соціальне напруження в суспільстві.

До літа 1991 ситуація в країні суттєво ускладнилася. Центр не встигав за подіями, демократи енергійніше виступали за глибинне реформування суспільства, поступово активізувалися консерватори. Упродовж 21-23 червня 1991 у м. Києві відбувся Установчий з’їзд Всеукраїнської організації солідарності трудящих (ВОСТ), на якому, поряд з економічними, були висунуті й політичні вимоги: вихід України зі складу СРСР, розпуск КПРС, припинення урядом УРСР усіх фінансових відрахувань до центру, розпуск Верховної Ради УРСР тощо [3, с. 21].

Література:

1. Зайцев Ю. Комітет державної безпеки – охоронний загін КПРС. Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. 2012. Вип. 13/14. С. 381–406.

2. Наєнко М. «Літературна Україна» як джерело. Літературна Україна. 2017. 30 березня. С. 12.

3. Рудич Ф. Політична влада і опозиція в Україні: методологічний контекст. Віче. 2013. № 17 (350). С. 18-21.

4. Ухач В. З. The scientific problems of peridization of the history of state and law of Ukraine. Scientific works of National Aviation University. Series: Law Journal "Air and Space Law". 2011. Vol. 2, no. 19. C. 28-31. URL: https://doi.org/10.18372/2307-9061.19.6655 (date of access: 09.12.2023).



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота