МОДЕЛЮВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОГО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ ЯК ОСНОВНЕ ВМІННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ - Scientific conference
Main page
UA RU EN

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

МОДЕЛЮВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОГО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ШКОЛІ ЯК ОСНОВНЕ ВМІННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

19.03.2024 14:12

[4. Pedagogical sciences]

Author: Гришина Анжеліка Володимирівна, ВСП «Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»; Щурова Наталія Василівна, ВСП «Фаховий коледж ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»


Статтю присвячено провідному завданню соціальної політики України та напрямку розвитку освіти на сучасному етапі – збереженню здоров’я дітей, його зміцнення, що визначає успішність їх життєздатності. У статті розглянуто важливі аспекти здоров’язбереження учнів загальноосвітньої школи. Проаналізовано ключові практичні засади побудови здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу, якими повинен володіти педагог як суб’єкт валеологічної діяльності незалежно від предметної спеціалізації.

Серед життєвих цінностей сучасної людини перше місце посідає цінність життя і здоров’я. Останніми десятиліттями світова наука зараховує проблему здоров’я, в широкому розумінні цього поняття, до кола глобальних проблем, розв’язання яких зумовлює характеристики майбутнього розвитку людства.

Розуміння важливості проблеми збереження й відтворення здоров’я людини знайшло відображення й у стратегічних завданнях сучасної освіти, де одним з головних визначено формування свідомого ставлення школярів до власного здоров’я та здоров’я інших людей, гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження й зміцнення здоров’я учнів у всіх його складниках: фізичному, психічному й духовному [1, 2].

За останні двадцять років має місце тенденція до погіршення здоров’я учнівської молоді та загальної депопуляції українського населення. Очевидним є й те, що традиційні для сучасної української школи шляхи та засоби організації навчально-виховного процесу не тільки не забезпечують здоров’язбереження учнів, але й іноді стають чинниками погіршення їхнього здоров’я.

В останні роки педагоги-практики та вчені різних галузей науки все частіше звертаються до вивчення феноменів „здоров’я”, „культура здоров’я”, „здоров’язбереження” тощо. Комплекс зазначених питань став предметом дослідницького інтересу фахівців у галузі медицини (О. Виноградов, О. Гужва, Т. Бородюк); філософів та соціологів (О. Сахно, І. Смирнов, І. Федь); психологів (С. Дерябо, Ю. Орлов, Т. Федотова); педагогів і фахівців у галузі фізичного виховання (О. Отравенко, М. Карпенко, О. Ливацький, В. Дубовий).

Здоров’язбереження учнівської молоді та, відповідно до цього, формування загальних та спеціальних компетентностей у майбутніх вчителів є предметом дослідження сучасних вузів України. Не став винятком у цьому й ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”. У рамках даної статті проаналізуємо тему „Моделювання здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу в школі як основне вміння майбутнього вчителя” як одну зі змістовних модулів дисциплін „Організація оздоровчої роботи з дітьми та підлітками”, „Сучасні оздоровчі технології”, „Основи валеології”, „Фізична культура”, „Здоров’язберігаючі технології в освіті”. Зауважимо, що дані дисципліни є у навчальних планах майже всіх педагогічних і філологічних спеціальностей університету та відокремлених структурних підрозділів, зокрема „Фахового коледжу ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”. 

Аналіз праць видатних педагогів і вікових психологів, фізіологів і медиків дозволив визначити ключові практичні засади, якими повинен оволодіти педагог, не зважаючи на предметну спеціалізацію, адже, на наше глибоке переконання, кожен вчитель є суб’єктом валеологічної діяльності в школі. Отже, побудова здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу передбачає врахування нижченаведених положень.

По-перше, обґрунтований з позиції здоров’язбереження розклад занять. Показником функціонального стану організму та його змін є працездатність, саме вона відображає раціональність організації навчального процесу, його відповідність можливостям дитини, його ефективність.

Працездатність ми розглядаємо як здатність учня діяти цілеспрямовано й досягати певних результатів. Рівень працездатності залежить від багатьох факторів: фізіологічних (функціональна зрілість організму, функціональний стан, стан здоров'я тощо), психологічних (емоційний стан, мотивація тощо), зовнішньосередовищних (умови організації діяльності, час доби, року тощо).

Багаторічні дослідження фахівців з біоритмології дозволили визначити основні закономірності працездатності та її динаміку протягом навчального дня, тижня й року. Існують загальні закономірності динаміки працездатності. Вона поділяється на кілька періодів: входження в роботу („впрацювання”), стійкий період (оптимальна працездатність), передутома (період нестійкої працездатності, або компенсаторної перебудови) і стомлення [3, с. 125- 126].

У період входження в роботу відбувається поступове підвищення працездатності. Це період пошуку найбільш адекватних та ефективних варіантів функціонування всіх органів і систем, період значного напруження, високих енерговитрат, період організації довільної уваги й функціональної організації діяльності. У цей період змінюються властивості нервових клітин – підвищуються їх збудливість і функціональна рухливість, активізуються зв'язки між окремими нервовими центрами головного мозку. Працездатність поки нестійка, ефективність її невисока. Стійкий період (оптимум) – це час, коли організм працює найбільш ефективно в оптимальному режимі. Висока стійка працездатність не потребує від організму надмірних зусиль та енерговитрат, знижується напруга й підвищується узгодженість у діяльності всіх систем. Однак період оптимуму не може тривати нескінченно й закономірно змінюється наступним періодом – компенсаторної перебудови. Дитина ще може працювати якісно, але вже ціною значного напруження. Саме цей період характеризується зниженням уваги, зростанням кількості відволікань, зниженням темпу діяльності, підвищенням рухової активності. Зусиллям волі, функціональним напруженням дитина може продовжити роботу, і навіть зберегти її якість, але дуже недовго. Наступний період – стомлення [4, с. 125 - 156].

У роботі організму важливу роль відіграють добові ритми. Установлено, що двічі на добу в людини знижується працездатність м'язів серця – приблизно в 13.00-14.00 і 21.00 годин, тому лікарі не рекомендують виконувати важку фізичну й розумову працю в цей час. Вранці, з 9.00 до 13.00, мозок людини найбільш активно класифікує інформацію, аналізує та узагальнює її. Це пік працездатності. Другий пік настає після 16.00 години.

Динаміка працездатності навчального дня є наступною: перший урок – входження у роботу, другий і третій – оптимум, на четвертому підвищується напруження і знижується якість, а п’ятий урок у початковій школі неефективний. Зрозуміло, успішна робота можлива і на п’ятому уроці, але при цьому різко зростає функціональна ціна навчальної навантаження.

Спеціальні дослідження показали, що до 4-го уроку працездатність першокласників знижується в 2 рази й випадки сильного стомлення відзначаються у чверті дітей. У першокласників-шостирічок відзначено різке падіння працездатності вже після першого уроку, а стомлення в кінці дня виявлено майже в 70 % дітей навіть при полегшеному режимі дня. Зрозуміло, що п'яті й шості уроки в початковій школі не лише недоцільні (занадто висока напруга й низька ефективність), а й просто шкідливі, оскільки дитина буде працювати на фоні стомлення. Слід урахувати, що при надмірній інтенсивній роботі в учнів молодших класів зниження працездатності починається з 2-го уроку, а на 3-му спостерігається різко виражене стомлення. У п’ятикласників оптимальний рівень працездатності також відзначений на 2-му і 3-му уроках, а після 5-го уроку відзначається різке зниження працездатності. Для старшокласників максимальна кількість уроків – 6, сьомий і восьмий –малоефективні й пов'язані з високим функціональним напруженням [5, с.118].

Протягом тижневого циклу відбувається зміна не тільки фізичної, але й розумової працездатності. У понеділок вона найнижча, потім помітно зростає, досягає піку в середу, а у п’ятницю і суботу відбувається її спад.

Поліпшити стан дитини протягом дня, відсунути стомлення, зняти втому допомагають фізіологічні „стимулятори”: активна прогулянка (після 3-го уроку), фізкультхвилинки, холодові подразники (обтирання вологою серветкою обличчя і шиї), звукові подразники тощо.

Ритми працездатності мають відповідні цикли й протягом навчального року: у зв'язку з поступовою адаптацією учнів до навчання після літніх канікул працездатність тільки через певний час досягає максимуму. Підтримувати її на високому рівні протягом тривалого часу допомагають канікули – осінні, зимові, весняні. Вони запобігають появі втоми, сприяють зміцненню здоров’я. Проте в кінці навчального року відбувається накопичення втоми, тобто виникає перевтома, і працездатність знижується. Тому літні канікули є необхідними для відновлення нормального фізіологічного стану учнів. Такі показники, як увага і пам’ять найбільш високі з жовтня по січень. До березня вони поступово спадають. Починаючи з травня, рівень розумової працездатності є досить низьким.

По-друге, фізіологічно грамотний, методично обґрунтований і раціонально побудований урок. Ураховуючи знання біологічних ритмів добової працездатності, не менш важливо правильно організувати сам урок, домогтися того, щоб його активні та пасивні структурні елементи взаємозмінювали та взаємодоповнювали один одного. Розглянемо динаміку працездатності під час уроку в початковій школі: перші 3-5 хвилин – входження в роботу, потім 10-15 хвилин оптимальної працездатності, ще 5-7 хвилин нестійкої працездатності і стомлення.

Тривалість періодів входження в роботу, оптимуму, стомлення залежить від функціонального стану дитини та її індивідуальних особливостей [6, с. 49]. Наприклад, у повільних дітей період входження у роботу в 1,5-2 рази триваліший, подовжується входження в роботу в стомлених і ослаблених після хвороби дітей. Не менш значущий у цьому й вік. Так, наприклад, період входження у роботу дітей 5-6 років становить 5-6 хвилин, а оптимуму – 10 хвилин; у 6-7-літніх період входження в роботу скорочується до 1,5-3 хвилин, а оптимуму – подовжується до 15-17 хвилин. Оптимальна тривалість уроку – 40-45 хвилин (це тривалість інтенсивної інтелектуальної діяльності й дорослої людини). При цьому найменш ефективні перший, п’ятий та наступні уроки. Плануючи будь-яку роботу на уроці, необхідно враховувати ці закономірності.

Важливо знати й оптимальну тривалість різних видів діяльності на уроці, наприклад, тривалість безперервного читання в 6 років не повинна перевищувати 8 хв., в 7-8 років – 10 хв., в 9 років – 15 хвилин. Тривалість безперервного письма в 7 років – усього 2 хв. 40 сек. на початку уроку 1 хв. 45 сек. у кінці. Експериментальні дані показують, що оптимальна організація уроку – головний фактор запобігання від предметної втоми й підвищення функціональної напруги. Ефективна й постійна інтелектуальна робота в 5-му класі можлива протягом 20-25 хвилин. Короткочасну перерву дозволяє продовжувати її наступні 20-25 хвилин. У старшокласників період безперервної ефективної інтелектуальної роботи не набагато вище – 30-35 хв., але добре сформовані механізми довільної регуляції діяльності дозволяють у цьому віці значно подовжити період високої працездатності, за умов високої мотивації старшокласники можуть захоплено займатися протягом кількох годин.

Бажання вчителя підвищити емоційність уроку, змінити форму роботи, переключити увагу учнів можна реалізувати за допомогою різних технічних засобів: комп’ютера, телебачення, кінофільмів, звукозапису тощо. Але не слід зловживати ТЗН, адже якщо на одному уроці вчитель намагається використовувати всі відразу засоби або протягом уроку „крутить” фільм, очікуваного ефекту не буде. Застосування технічних засобів створює підвищене навантаження на центральну нервову систему, особливо на зоровий та слуховий аналізатори, тому тривале використання цих технічних засобів, а також часте переключення з одного на інший сильно стомлює дітей. Норми тривалості використання технічних засобів навчання на уроках: у 1-2-му класі – перегляд діафільмів – 7-15 хв., кінофільмів – 15-20 хв., телепередач – 5 хвилин.

По-третє, забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних норм у навчальному приміщенні. Зупинимось на виокремленні гігієнічних умов, що викликають в учнів стан фізичного дискомфорту:

• порушення температурного режиму в приміщенні: неоптимальна температура повітря в класі (дуже жарко або дуже прохолодно); 

• підвищена сухість повітря, яка виникає зазвичай у зимовий час при недостатній вентиляції повітря й розпечених батареях парового опалення або електричних обігрівачах;

• несприятливий склад повітря в класі: зниження вмісту кисню, зокрема від роботи електричних обігрівачів; накопичення в повітрі речовин, що зумовлені антропогенним фактором, тобто звичайними виділеннями людського тіла;

• небажані по спрямованості й інтенсивності повітряні потоки, коли при неправильній організації вентиляції школи в класні приміщення затягується повітря з туалетів, виникають протяги тощо;

• вплив шуму, сторонніх звуків, які заважають проведенню уроку, відволікають учнів, викликають, при тривалому впливі, зниження порогу настання стану стомлення (наприклад, деренчання ламп денного світла);

• недолік освітлення (слабкий, тьмяний, нерівномірний);

• фізичний дискомфорт від незручного положення тіла, тривалого фіксування пози, що зазвичай виникає при невідповідності розміру парти (стола й стільця) зросту й комплекції учня, а також при авторитарній педагогічній тактиці вчителя та його сурових дисциплінарних вимогах.

По-четверте, урахування типу вищої нервової діяльності учнів та їх індивідуальних особливостей. Кожна людина народжується з певним набором біологічних особливостей його особистості, що проявляються в темпераменті. Темперамент – це прояв типу нервової системи в діяльності людини, індивідуально-психологічні особливості особистості, у яких проявляється рухливість його нервових процесів, сила, врівноваженість і наполегливість. Саме темперамент обумовлює реакції людини на зовнішні обставини. Він значною мірою формує характер людини, його індивідуальність і є певною сполучною ланкою між організмом і пізнавальними процесами [7, с. 125 ].

Стійкість працездатності визначається особливостями вищої нервової діяльності:

• діти з урівноваженим рухливим типом нервової системи (сангвініки) характеризуються підвищеною активністю. Вони швидко й легко включаються в роботу й можуть тривалий час інтенсивно працювати не втомлюючись;

• діти з сильним неврівноваженим типом нервової системи (холерики) характеризуються нестійкою працездатністю. Вони нетерплячі, важко переключаються на новий вид діяльності, але працюють добре, якщо їх зацікавити;

• діти з сильним, урівноваженим, інертним типом нервової системи (флегматики) важко й довго долучаються до роботи, повільно концентрують свою увагу, але, включившись, можуть працювати довго й наполегливо;

• діти зі слабким типом нервової системи (меланхоліки) малоактивні, швидко втомлюються, не вміють працювати систематично.

Особливо уважно слід вибудовувати навчально-виховний процес із дітьми, які мають труднощі навчання та дітьми з синдромом дефіциту уваги та гіперактивністю (від 2,2 до 28% дитячих популяцій у різних країнах), ліворукими (9 – 12 % від загальної кількості учнів) та повільними дітьми (10 – 20% відповідно) [8, с. 25].

Отже, узагальнюючи сказане вище, установлено, що побудова здоров’язберігаючої атмосфери в школі передбачає раціональну організацію навчально-виховного процесу відповідно до : по-перше, біологічних циклів працездатності школярів – річних, тижневих та добових; по-друге, санітарно-гігієнічних норм та, по-третє, вікових та індивідуальних особливостей учнів. Важливим напрямком виховання духовно, психічно та фізично здорового підростаючого покоління є розробка таких режимів праці, навчальної діяльності й відпочинку, які не викликали б розбіжностей між добовими циклами організму людини й ритмом її діяльності.

Високий рівень функціональних порушень і хронічної патології у школярів, негативна динаміка стану здоров’я в процесі навчання обумовлюють з одного боку високу актуальність наукових досліджень в цій області, з іншого – необхідність вдосконалення роботи освітніх установ в напрямку збереження, зміцнення і формування здоров’я учнів. У вирішенні проблеми стану здоров’я дітей, що навчаються в освітніх установах, необхідний комплексний підхід, що включає зусилля як системи освіти, так і охорони здоров’я і потребує пильної уваги всіх зацікавлених у цьому: педагогів, медиків, батьків, представників громадськості.

Проведене дослідження не претендує на вичерпну глибину висвітлення всіх аспектів побудови здоров’язберігаючого навчально-виховного процесу в школі. Подальшого наукового аналізу потребують такі питання, як : організація ефективної взаємодії школи, сім’ї й громадськості в процесі здоров’язбереження школярів; удосконалення форм, методів, засобів і діагностичного інструментарію формування валеологічної культури школярів у процесі навчальної та позанавчальної роботи тощо. 

Література

1. Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18.

2. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Книга вчителя фізичної культури: Довідково-методичне видання / Упоряд. С. І. Операйло, А. І. Ільченко, В. М. Єрмолова, Л. І. Іванова. – Харків: Торсінг плюс, 2005. – 464 с. 

3. Карпенко М. І. Проблема формування культури здоров’я школярів у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського : дис. канд. пед. наук : спец. 13.00.01 „Загальна педагогіка та історія педагогіки” / М. І. Карпенко. – Луганськ, 2013. – 226 с

4. Круцевич Т. Ю. Контроль у фізичному вихованні дітей, підлітків і молоді: навч. посіб. / Т. Ю. Круцевич, М. І. Воробйов, Г. В. Безверхня. – К. : Олімп. л-ра, 2011. – 224 с.

5. Ливацький О. В. Фізичне виховання студентської молоді в контексті гуманітарної політики держави / О. В. Ливацький // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. - 2018. - № 1(2). - С. 117-122.

6. Отравенко О. В. Педагогічні умови формування здоров’язбережувальної компетентності учнівської та студентської молоді в умовах ступеневої освіти. Здоровье, спорт, реабилитация. № 4, 2016. С. 47-50.

7. Твердохліб М. М. Оцінка стану фізичного розвитку дітей шкільного віку в динаміці навчального процесу. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2014. № 2 (36), С. 324-330.

8. Прибиловська Н. В. Системний підхід до створення здоров’язбережувального середовища у загальноосвітньому навчальному закладі. ВГ «Основа». Педагогічна майстерня. 2013. № 4. С. 20-29. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Another articles in this section

Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота