АКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

АКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

26.09.2018 18:43

[Section 3. Civil and family law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law. Labour law and public guarantee law]

Author: Гуйван Петро Дмитрович, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, докторант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Як стверджує Європейський суд з прав людини, справедливим визнається судове рішення, яке є обґрунтованим. Обгрунтованість рішення має визначальне значення для забезпечення особі можливості його ефективного оскарження. Крім того, як вже вказувалося, чіткість та визначеність підстави для винесення судового рішення має серйозне значення для заявника, позаяк матеріально-правові наслідки в залежності від підстави відмови в позові можуть бути різними. Насправді, національний суд жодним чином не мотивував своє відхилення даних норм міжнародного права, таким чином порушивши також принципи ефективності застосовуваного права та обгрунтованості судового рішення. За усталеною практикою ЄСПЛ ефективним вважається право, коли сторони у справі мають право надати суду зауваження, які вони вважають важливими у справі. Це право можна вважати ефективним тільки за умови, що зауваження були «заслухані», тобто відповідно розглянуті судом. «Суд» має проводити належний розгляд поданих документів і доказів, та наведених сторонами аргументів і доказів (справи «Kraska v. Switzerland» (Краска проти Швейцарії) [1, п. 30]. Суд також вказує, що, хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» [2, п. 36]. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» [3, п. 30]. Найбільш прикро, що нехтування нормами міжнародного права щодо необхідності винесення законного та обґрунтованого судового рішення у наведеній вище справі в подальшому було продемонстроване і Вищими судовими інстанціями України. 

Розглянемо конкретний приклад. Питання полягає в тому, чи можна кредиторові, котрий прострочив право на позов – пропустив позовну давність за своїми вимогами, сподіватися на позитивне вирішення українським судом спору? Воно містить два варіанти відповідей. Якщо керуватися законом, то таке можливо, коли на відповідні позовні вимоги позовна давність поширюється та відповідач до винесення правозастосовним органом рішення не заявить про сплив давності за відповідними вимогами (забуде це зробити чи з якихось інших причин не скористається своїм правом, передбаченим у ч. 3 ст.267 ЦКУ), або якщо суд визнає причини пропуску позовної давності позивачем поважними. В усіх інших випадках суд повинен відмовити у позові у зв’язку із спливом давнісного строку. Практично це означатиме, що суд встановив: право належало особі, воно було порушене саме відповідачем, але позивач пропустив позовну давність, тож право на судовий захист погасилося. Інакше кажучи, правова можливість такого існуючого та порушеного контрагентом матеріального права бути захищеним у судовому порядку припинилися за давністю, відтак відповідне охоронне повноваження не може бути здійснене. Так за законом. 

Інший варіант – існуюча практика правозастосування. Приміром, на переконливе прохання суд розгляне справу за вашим позовом, попри те, що його вимоги відверто прострочені, у заочному порядку, не повідомивши про це боржника. А, позаяк позовна давність, як відомо, застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення рішення (інакше кажучи, подібні заяви про сплив давності, зроблені в апеляційному чи касаційному засіданнях, як то кажуть «до лампочки»), місцевий суд з чистою совістю задовільнить завідомо задавлені позовні вимоги. А щоб взагалі позбавити відповідача надії на справедливий суд, суддя, що винесла подібне рішення, ще й відмовить у прийнятті скарги на своє заочне рішення [4]. Такі кульбіти у більшості учасників процесу відбивають бажання подальших суперечок з кредитором у судовій площині, переводячи розмову в площину «по поняттям». 

Пропуск давнісного строку є самостійною підставою для відмови у позові. Разом з тим, обставини, які потягли відмову у задоволенні позову, бувають досить суттєвими, позаяк в деякий випадках вони тягнуть виникнення нових правовідносин.  Для учасників зобов’язання досить важливо, з яких саме підстав відмовлено у позові. Коли це сталося в зв’язку з відсутністю матеріального права на вимогу, значить зобов’язання взагалі не існувало. Відмова ж у задоволенні вимог зі спливом давності – не припиняє охоронне зобов’язання і лиш означає, що воно вже не може бути реалізоване примусово.  Тобто, між боржником та кредитором продовжує існувати певний матеріальний взаємозв’язок, останній може пред’являти вимоги про виконання, в тому числі і з застосуванням заходів оперативного примусу в подальшому, оскільки до таких санкцій строки позовної давності не застосовуються.

З огляду на викладене судовий орган, відмовляючи у позові в коментованій ситуації з мотивів пропуску позовної давності, обов’язково повинен вказувати на наявність самого матеріального права та належність його позивачу, ступінь його порушення відповідачем та рівень правового захисту даного права. На жаль, українські суди далеко не завжди притримуються такого підходу. Прикладом невірного рішення може бути справа № 553/3161/16-ц, що розглядалася Ленінським районним судом м. Полтави [5]. Річ у тім, що суд першої інстанції, постановляючи рішення про відмову особі у позові, обґрунтував його двома факторами. Перший, це те, що позов про визнання права на відпустку є необґрунтованим. Друге, що позивач звернувася до суду з пропуском позовної давності, що застосовується до вимог у трудових спорах. Таке рішення є відверто безграмотним. Адже, як то вказано у чинних цивільно-правових актах та відповідних документах вищих судових інстанцій, одночасне застосування аргументації про безпідставність позовних вимог та сплив позовної давності є несумісним. То взаємовиключні обґрунтування судового рішення, а подібне формулювання є просто безглуздим. 

Насправді, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується тільки за наявності порушення права особи. А порушення може відбутися лише за умови належності суб’єктивного права позивачеві. Тобто, позовна давність почнеться (а відтак, і може скінчитися), якщо відповідачем було порушене належне особі матеріальне право. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, суд, який розглядав коментовану конкретну справу, мав визначитися, яка із правових підстав – безпідставність позовної вимоги чи сплив позовної давності є дійсним підгрунтям для відмови у позові у справі. Бо, враховуючи взаємовиключність цих підстав (початок і подальше закінчення перебігу позовної давності означає, що позов був обґрунтований, право дійсно належало позивачу і було порушене відповідачем), вони не можуть одночасно існувати у судовому рішенні. Наразі ж це питання не лише не прояснилося, а стало ще більш заплутаним. Фактично місцевий суд, застосувавши до вимог позовну давність, встановив, що право, за захистом якого звернувся позивач, йому дійсно належить, воно було порушене відповідачем шляхом його невизнання та оспорювання і щодо вимог позивача з цього часу почалася позовна давність, яка, на думку суду, спливла на час пред’явлення позову. За таких обставин виключається відмова у позові «за безпідставністю вимоги». Тож, винесене рішення не тільки суперечить чинному законодавству України, а і здоровому глузду.

Перебіг позовної давності буває пов’язаний не лише з порушенням суб’єктивного права, а і з виникненням невизначеності у правовідношенні [6, c. 204]. Саме така конструкція закладена у ст. 15 ЦК, яка передбачає можливість звернення до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права. Отже, судовий захист відбувається не лише, коли право порушене, але й тоді, коли воно знаходиться у невизначеному стані. В доктрині цивільного процесу вимоги, спрямовані на усунення даної невизначеності, втілюються через позови про визнання, за яким позивач вимагає судового підтвердження того, що право належить саме йому, а відповідач не вправі вчиняти будь-яких дій, якими було б порушене вказане право. Як же за даних обставин відбувається перебіг позовної давності і чи відбувається він взагалі? В літературі поширена точка зору, що на вимоги про визнання права не поширюється дія позовної давності [7, c. 49-72], оскільки правова природа даного правовідношення виключає таку можливість [8, c. 66-71]. З даним твердженням можна погодитися, якщо незаконна поведінка особи, яка порушує чи оспорює право, є триваючою. Але такий підхід потребує досить значного теоретичного осмислення і неодмінного нормативного закріплення. В якості джерела права не може прийматися  позиція вищих українських судів, викладена у постановах Пленумів та не підкріплена ні законодавчими, ні науковими напрацюваннями [9, c. 355-357]. 

Враховуючи зазначене та інші проблеми правозастосовного порядку, пов’язані з запровадженням вказаної законодавчої новели, дану позицію слід кваліфікувати як таку, що не повністю відповідає сутності опосередковуваних взаємин. Закон, за яким суд не вправі відмовити у позові позивачеві, що прострочив позовну давність, якщо відповідач упродовж процесу до винесення рішення по суті не зробить відповідної заяви, не ґрунтується на реальній сутності взаємин, що насправді мають місце, більш того, він спотворює одне із основоположних понять цивілістики – суб’єктивного матеріального права та його змісту. Тож, аби врахувати волевиявлення сторони – відповідача при застосуванні позовної давності, радше слід змінити законодавство, надавши йому можливість у судовому засіданні відмовитися від застосування давності. В противному випадку вона має застосовуватися судом.

Література

1. Рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року  у справі «Kraska v. Switzerland» (Краска проти Швейцарії), заява № 13942/88. URL: http://echr.ketse.com/doc/13942.88-en-19930419/

2. Рішення ЄСПЛ від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), заява № 37801/97,  URL: http://freecases.eu/Doc/CourtAct/4543877

3. Рішення  ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99/ URL: http://freecases.eu/Doc/CourtAct/4525141

4. Рішення Октябрського районного у м. Полтаві суду від 23 грудня 2016 року у справі №554/8532/16-ц. Архів Октябрського районного суду м. Полтави за 2016 рік.

5. Справа № 553/3161/16-ц. Архів Ленінського районного суду м. Полтави за 2016 рік

6. Гордон В.М. Иски о признании. Ярославль. Tипография Губернского правления, 1906.  392 с.

7. Гражданское право.Часть 1. Издание второе. Под ред.А.П Сергеева, Ю.К.Толстого. М.: Проспект, 1997. 784 с.

8. Крашенинников Е.А. Понятие и предмет исковой давности. Ярославль, 1997.  80 с.

9. Гуйван П.Д. Позовна давність: монографія. Харків, Право, 2012. – 448 с. 



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота