КУЛЬТУРНІ ВІЙНИ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ: КОНТЕКСТ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ - Scientific conference

Congratulation from Internet Conference!

Hello

Рік заснування видання - 2014

КУЛЬТУРНІ ВІЙНИ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРОТИСТОЯННЯ: КОНТЕКСТ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

20.09.2023 17:04

[9. Social communications]

Author: Федотенко Катерина Андріївна, аспірантка, Український державний університет ім. М. Драгоманова


Поняття «культурні війни» було введено в академічний дискурс США соціологом Джеймсом Д. Хантером [1]. Воно стало метапоняттям, що охоплює конфлікти між соціальними групами та коаліціями політичних акторів, які представляють протилежні набори цінностей, моральні бачення та розуміння «добра» і «зла». Починаючи з 1980-х років, за словами Дж. Д. Хантера, подібні конфлікти — наприклад, щодо ролі релігії в державних школах, права на аборти, контролю над зброєю, прав ЛГБТ чи обмежень мультикультуралізму — глибоко змінили американську суспільну культуру. Дж. Д. Хантер назвав два протиборчі табори в цих культурних війнах «ортодоксами» (або «традиціоналістами») і «прогресивістами», причому перші спираються на консервативні іудео-християнські цінності, а другі мають спорідненість до ідей Просвітництва, секуляризму та сучасності [1].

Будучи глобальним явищем, культурні війни мають свою специфіку та історію в інших частинах світу. У Європі вони, як правило, нещодавні, менш «партійні» та не такі інтенсивні, як у Сполучених Штатах. Питання, які традиційно поляризують американське суспільство — аборти, права ЛГБТ, контроль над зброєю — в Західній Європі фактично вирішені або взагалі не існують. Найголовніше те, що через рівень секуляризації в Європі поділ на релігійне/світське не відіграє такої ролі, як у США. На відміну від європейських культурних війн дев’ятнадцятого століття, які точилися «між католиками та антиклерикальними силами за місце релігії в сучасній державі» [2, p. 1], культурні війни останніх двох десятиліть були здебільшого спровоковані глобалізацією, масова міграція та політика інтеграції меншин; прикладом останніх є дискусії щодо припустимості носіння ісламської головної хустки (хіджабу) у Франції та низці інших держав Західної Європи [3].

У посткомуністичній Східній Європі, підданій стрімким політичним, економічним і суспільним трансформаціям, карта культурних воєн знову інша. З певної точки зору, нові члени ЄС почали пізно: вони набагато менше постраждали від імміграції та кризи біженців; питання ЛГБТ лише нещодавно стало політизованим; і ультраправий популізм є відносно новим явищем. Проте культурні війни у Східній Європі — це щось набагато більше, ніж лише запізніле імпортування із Заходу. Прихід до влади таких партій, як «Фідес» в Угорщині та «Право і справедливість» (Prawo i Sprawiedliwość — PiS) у Польщі, обидві мають коріння в революціях 1989 року [4]), виявив очевидний факт, що консервативне громадянське суспільство та неліберальні рухи були частиною опозицією комуністичному режиму. Демографічні, соціальні та економічні наслідки глобалізації та європейської інтеграції підготували сприятливий ґрунт для «культурних воїнів» і моральних панікерів, тоді як ЄС став розглядатися як імперська держава, яка нібито позбавляє посткомуністичні країни їхнього нещодавно здобутого національного суверенітету [5].

У цьому контексті слід згадати дві особливості східноєвропейських культурних воєн. По-перше, на відміну від Західної Європи (за деякими помітними винятками, такими як Іспанія), конфлікти навколо історії та історичної пам’яті відіграли важливу роль у регіоні, оскільки реінтерпретація минулого була покладена в основі суспільних трансформацій після 1989 року [6]. Друга особливість східноєвропейських культурних війн пов’язана з процесами десекуляризації та релігійного відродження протягом останніх трьох десятиліть. Церкві часто вдавалося використовувати народні настрої, коли традиції, сім’я та національна ідентичність виявилися під загрозою швидких змін. Новий міський середній клас суттєво відрізняється від сільського населення за соціальними установками та культурними цінностями, і цей розрив створює передумови для політичної поляризації [7].

«Культурний поворот» також можна спостерігати в російській політиці після переобрання Путіна на третій термін у 2012 році [8]. Цей культурний поворот не обмежувався політичною риторикою, яка стверджувала духовну та моральну перевагу Росії над Заходом, а проявлявся в законодавчих ініціативах, які викликали багато суперечок, таких як закон проти «гей-пропаганди» (2013), «закон Діми Яковлєва», який забороняв усиновлення російських дітей громадянами США (2012 р.) і закон про «іноземних агентів» (2012 р.), який відчужував прозахідну частину російського громадянського суспільства. Російська православна церква пережила вражаюче відродження в пострадянську еру і стала важливим союзником режиму Путіна, підтримуючи його риторику «традиційних цінностей» і «духовних зв’язків». Перша культурна війна в пострадянській Росії, конфлікт, який поляризував російське суспільство, була спровокована справою Pussy Riot у 2012 р., яка допомогла переосмислити державно-церковні відносини в Росії [8]. Культурний поворот Росії також має глобальні наслідки; одна з них полягає в тому, що Путін позиціонує себе як лідера світового консерватизму – що, зокрема, проявилося і в контексті поточної російсько-української війни.

Література:

1. Hunter J.D. Culture Wars: The Struggle to Define America. New York: Basic Books. 1991. 416 p.

2. Culture Wars: Secular-Catholic Conflict in Nineteenth-Century Europe / C. Clark, W. Kaiser. Cambridge: Cambridge University Press. 2003. 368 p.

3. Георгієвскі Й. «Що робити, якщо жінка просто хоче носити хіджаб?» – інтерв’ю з Орханом Памуком. Радіо Свобода. 2019. 9 липня. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30045271.html

4. Жиренко Х. Антиліберальна революція у Східній Європі. Главком. 2018. 2 травня. URL: https://glavcom.ua/digest/antiliberalna-revolyuciya-u-shidniy-jevropi-494011.html 

5. Гороховська А. Орбан порівняв проект об’єднання ЄС із планом Гітлера про світове панування: в МЗС Чехії відповіли. УНН. 2023. 15 травня. URL: https://www.unn.com.ua/uk/news/2027569-glava-mzs-chekhiyi-nikhto-ne-zmushuye-ugorschinu-zalishatisya-u-skladi-yes 

6. Огієнко В. Празький інтегратор пам’яті. Український тиждень. 2013. №9(277). URL: https://tyzhden.ua/prazkyj-intehrator-pam-iati/ 

7. Berend I.T. Social shock in transforming Central and Eastern Europe. Communist and Post-Communist Studies. 2007. Vol. 40(3). P. 269-280.

8. Sharafutdinova G. The Pussy Riot affair and Putin’s démarche from sovereign democracy to sovereign morality. Nationalities Papers. 2014. Vol. 42(4). P. 615-621.

_______________________

Науковий керівник: Остапенко Марина Анатоліївна, доктор політичних наук, доцент, професор кафедри політичних наук, Український державний університет ім. М. Драгоманова



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Сonferences

Conference 2024

Conference 2023

Conference 2022

Conference 2021

Conference 2020

Conference 2019

Conference 2018

Conference 2017

Conference 2016

Conference 2015

Conference 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота