ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЯТОРА У СФЕРІ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЯТОРА У СФЕРІ КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

01.10.2018 20:30

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Крилова Ірина Іванівна, кандидат юридичних наук, докторант Національної академії державного управління при Президентові України


З 2010 року відбувається активне реформування ринку комунальних послуг (регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, що надають послуги з централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення), яке супроводжується адміністративно-правовою реформою: удосконаленням нормативно-правових актів та утворенням нових органів державної влади. І дуже важливим моментом таких удосконалень є дотримання Конституційних принципів правової держави.

Засади державного регулювання у сфері комунальних послуг визначені Законом України «Про державне регулювання сфери комунальних послуг». Згідно із ст.2 цього Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) [13]. Правовий статус НКРЕКП визначено окремим Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг». А саме, НКРЕКП (або регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб’єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням [14]. Проте, жодна теорія держави і права не містить такого визначення як «незалежний державний колегіальний орган» в системі органів державної влади (державного апарату). А саме від рівня розвитку державних органів, їх взаємодії, чіткості повноважень залежить рівень розвитку і ефективність державного апарату і державного управління. Тим більше, коли мова йде про державне регулювання (фактично втручання в діяльність) суб’єктів господарювання. Наріжним каменем у визначенні статусу регулятора є його незалежність, яку кожен сприймає по різному і намагається забезпечити різними шляхами.

Сам термін «незалежність» має різні визначення у різних сферах життєдіяльності людства. Незалежність, у загальному розумінні, це можливість приймати самостійні рішення, які підкорюються власним бажанням та інтересам і не потребують зовнішніх вказівок та наказів. З політичної та юридичної точок зору, терміном «незалежність» позначають різні принципи і інститути конституційного права. Зокрема, є незалежність суддів, незалежність прокуратури, адвокатури, що гарантується Конституцією та законами України [2; 18, с.251]. Синонімами слова «незалежність» є самостійність, непідлеглість, не підпорядкованість, відокремленість [6, с.343]. А основними ознаками самостійності (незалежності) визначають: здатність самостійно визначати цілі, завдання та методи їх досягнення; здатність вирішувати питання і проблеми за власний рахунок; свобода вибору тієї чи іншої поведінки [2]. 

Створення незалежних регуляторів на національних ринках природних монополій є механічним втіленням моделей регулювання розвинутих країн, до процес створення незалежних регуляторів є результатом суперечливих ідей і тенденцій, потреб суспільства, його розвитку, що тривали не одне століття. Регуляторна незалежність – це основна передумова успішної лібералізації ринку і реформування галузі. Регулюючі органи створювались, щоб регулювати монополістичну діяльність та сприяти розвитку ринкових механізмів у виробництві і збуті, контролюючи конфлікт інтересів між органами виконавчої влади і підприємствами. Причина створення інституту незалежного регулюючого органу полягає в спробі ізолювати регулятори не тільки від впливу компаній, діяльність яких регулюється, а й від політичного втручання: для громадськості ключовим є стабільні, безпечні і доступні комунальні послуги; саме тому уряди беруть участь у регулюванні комунальної галузі, прийнятті рішень і встановленні цін тощо. У випадку лібералізації ринку комунальних послуг повинна існувати нейтральна установа, здатна приймати самостійні рішення, які врівноважують інтереси всіх учасників ринку на основі досвіду конкретної галузі, а не з політичних мотивів [11].

Згідно із ст.5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» гарантіями незалежності НКРЕКП є те, що: він діє самостійно та незалежно від будь-якого іншого органу державної влади, іншого державного органу, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, суб’єктів господарювання, а також політичних партій, громадських об’єднань, професійних спілок чи їх органів; члени Регулятора діють незалежно; рішення регулятора не підлягають погодженню органами державної влади, крім випадків, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції; рішення Регулятора можуть бути оскаржені в судовому порядку; Регулятор має достатньо людських та фінансових ресурсів для виконання своїх завдань відповідно до цього Закону та інших законів. Регулятор самостійно розподіляє кошти, виділені Регулятору на відповідний рік, та розпоряджається ними [14]. Тобто, профільний Закон гарантує незалежність Регулятору, але Основний закон такої норми не містить.

Правовий статус органу державної влади пов'язаний із конституційним статусом цього органу, оскільки конституційний статус забезпечує стабільність державного апарату, закріплення законності в його діяльності, та є передумовою динамічності правового статусу державного органу, що знаходить своє відображення в актах законодавства. За таких умов реалізується один із найважливіших принципів організації і діяльності державного апарату - принцип розподілу влади. І багато неузгодженостей, на нашу думку, напряму залежить від розуміння питань про систему органів державної влади, про сутність державної влади та принцип її поділу в Україні.

У теорії держави та права система органів державної влади, як правило, наділяється такими ознаками: призначенням системи є забезпечення реального виконання функцій держави; відносини між складовими системи будуються на ієрархічній основі, тобто на безумовній обов’язковості виконання складовими нижчого за підпорядкуванням рівня рішень складових вищого рівня; складові системи об’єднуються єдиними принципами побудови та єдиними цілями функціонування; кожна складова системи має певну сферу діяльності, відповідну компетенцію і водночас чітко окреслені зв’язки з іншими складовими системи; система базується на державній формі власності [8, с. 87-88; 9, с. 88-92; 10, с. 82; 15, с. 54-55; 16, с. 90].

Положення ч. 1 ст. 6 Конституції України слугує приводом для наукових дискусій стосовно суті принципу поділу влади вже багато років. На думку багатьох українських науковців, у часи становлення капіталізму недосконала теорія Дж. Локка та Ш. Монтеск’є була прогресивною, нині ж вона потребує певного переосмислення, оскільки створює умови для нестабільності, узурпації, протистоянь, обмежує розвиток демократії [7; 1, с. 131-132; 8, с. 90-91; 9, с. 88; 16, с. 95-96]. Науковці давно звертають увагу на фактичне зростання кількості органів державної влади, які можна було б розглядати як окрему гілку влади [17, с. 52], та пропонують сприймати поділ влади як загальний принцип, а не як жорсткий регулятор державної влади, стверджуючи, що закріплений поділ не дає змоги з’ясувати сутність влади у повному її обсязі, оскільки за межами названих гілок влади перебувають деякі державні органи, наділені владними повноваженнями [5, с. 132; 12, с. 61; 16, с. 96]. Інші слушно пропонують розглядати владу, як неподільну категорію, для здійснення якої використовуються різні функції, що надаються певним органам і особам, тобто «реалізація влади вимагає функціонального розмежування. Поділяється не влада, а функції її здійснення» [4, с. 21; 3, с. 19]. 

Разом з тим, позиції науковців не можуть змінити чи замінити прямі норми Конституції України, які слід сприймати саме як беззаперечні вказівки без будь-яких домислів та трактувань, незважаючи на те, можуть вони бути реалізовані повністю чи ні. Конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову є вичерпним, про що свідчить сполучник «та». За такого поділу, статус регулятора ринку комунальних послуг в системі органів державної влади є невизначеним (як і статус Президента та прокуратури).

Конституційне гарантування принципу поділу державної влади повинно бути не тільки своєрідним запобіжником узурпації влади, але й чіткою схемою взаємодії органів державної влади. Тому, як вихід, слід запровадити інший принцип, який з урахуванням традиційних особливостей держави та права, історичних умов існування держави, можна буде реалізувати повністю, а саме: принцип поділу функцій влади, що можливо тільки шляхом внесення змін до Конституції України.

Література:

1. Венгеров А.Б. Теория государства и права. Уч. М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.

2. Вільна енціклопедія «Вікіпедія». URL: .https://uk.wikipedia.org/wiki/-%D0%9D%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C (дата звернення: 30.09.2018).

3. Гончаренко В.Г. Конституція і повновладдя народу // Матеріали науково-практичної конференції «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи». – Харків.: Право, 1998. 

4. Гончаренко В.Г. Концептуальні питання правової реформи в Україні // Вісник Академії адвокатури України. – 2006. – № 5. – С. 20-29.

5. Іншин М.І. Місце органів прокуратури у системі органів державної влади // Вісник Академії адвокатури України. – 2007. – № 1. – С. 130-134.

6. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. 2-е видання. К.: «Українська книга», 2007. – 446 с.

7. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/-show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 25.09.2018).

8. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навч. пос. / Копєйчиков В.В., Колодій А.М., Лисенков С.Л. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.

9. Лазарев В.В. Теория государства и права. Уч. 3-изд. / Лазарев В.В., Липень С.В. – М.: Спартак, 2004. – 528 с.

10. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навч. посіб. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 355 с.

11. Незалежність національних регуляторів в Енергетичному Співтоваристві. Критичний огляд ESRB. 2015. URL: http://reform.energy/-media/134/c7f8b1329ec298bdbf379ec42824ec07.pdf (дата звернення: 30.09.2018).

12. Ониськів М.М. Організаційно-правові питання адміністративної реформи в Україні: Монографія. – К.: Юридична думка, 2010. – 196 с.

13. Про державне регулювання у сфері комунальних послуг: Закон від 09.07.2010 № 2479-VI. База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2479-17 (дата звернення: 25.09.2018).

14. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: Закон від 09.07.2010 № 2479-VI. База даних «Законодавство України»/ВР України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/-show/1540-19 (дата звернення: 25.09.2018).

15. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Навч. пос. вид. 6-е. – Х.: Консум, 2002 – 180 с.

16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручн. – Х.: Консум, 2008. – 656 с.

17. Цвік М.В. Про державно-правову природу влади Президента України в системі поділу влад // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1. – С. 51-61.

18. Юридичний словник. / За ред. В.Г. Гончаренка – К.: «Форум», 2005. – 473 с., с.251

________________

Науковий керівник: Олійник Наталія Іванівна, доктор наук з державного управління, доцент, професор кафедри економічної політики та врядування Національної академії державного управління при Президентові України

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота