МЕТАМОРФОЗИ ОСОБИСТІСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ЇЇ ФІЛОСОФСЬКА РЕФЛЕКСІЯ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕТАМОРФОЗИ ОСОБИСТІСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА ЇЇ ФІЛОСОФСЬКА РЕФЛЕКСІЯ

21.02.2023 12:57

[3. Філософські науки]

Автор: Починок Ірина Борисівна, кандидат філософських наук, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра філософії та культурології



1. Важливим атрибутом людського буття є самоідентичність особистості – усвідомлення нею тотожності свого «Я» у контексті людства і людських спільнот (соціальних, економічних, політичних, професійних, культурних, етнічних), включаючи сприйняття власної індивідуальності та неповторності. Від зрілості самоідентичності залежить здатність індивіда бути суб'єктом історичного процесу, приймати і реалізовувати свідомі рішення, нести відповідальність, що передбачає неперервність особистісного досвіду, утримання свідомістю інваріантних і мінливих моментів життя у їх зіставленні в акті рефлексії з власним «Я». Самоідентичність – не незмінний і не передзаданий інваріант людини, вона має діяльнісно-конститутивний характер і формується у процесі соціалізації та інтеріоризації загальнозначущих цінностей і норм у процесі входження індивідів у світ культури та історії.

2. Головний парадокс самоідентичності полягає у суперечності: самототожність особистості є доконечною передумовою цілісного сприйняття її рішень і діянь, а водночас це ставить під сумнів можливість розвитку «Я» і адекватної рецепції мінливості зовнішніх реалій. Розв'язання цієї проблеми ґрунтується на визнанні особистісної самоідентичності як відкритого, динамічного і діалектичного процесу, що, у свою чергу, імплікує питання про сутнє самоідентичності, її чинників та критеріїв. Досвід показує, що умовою ідентичності суб'єктів (індивідів, їх об'єднань) як самототожних цілісностей є їх самонетотожність у значенні їх виходу за межі власного досвіду (трансцендування), творення і реалізація життєвих проєктів, орієнтація на цивілізаційні стандарти життя. Основою конституювання, утвердження і трансформації самоідентичності особистості є певний баланс її персональних визначеностей і соціальних інтеракцій «Я – Інший», «свій – чужий», «ми – вони», «близький – далекий», за яких суб'єкти, зберігаючи власну самість  «одних і тих же», набувають нових якостей.

3. У традиційних суспільствах проблема самоідентичності чітко не артикулюється, оскільки, попри певні зміни в житті людей (індивідів, груп), ідентичність останніх залишається в цілому стабільною, «сама собою» визначеною і зрозумілою, оскільки вона жорстко визначається походженням і незмінністю статусу індивідів у соціальній ієрархії. Розмаїття повсякденних досвідів і тілесних змін людини суттєво не порушували самототожність Я-субстанції, стабільність якої гарантувалася безсмертною душею (античність). Ідентичність особистості у єдності її духовного і плотського первнів була основою персональної відповідальності індивіда за належне використання дарованих Богом талантів і справедливого вердикту на Страшному Суді (середньовіччя).

4. Проблема ідентичності особистості актуалізується в епоху Модерну внаслідок кардинальних змін у суспільстві: універсалізації товарно-ринкових відносин, формування громадянського суспільства і правової держави, утвердження цінностей свободи, демократії, секуляризації духовного життя тощо. В епіцентрі цих змін постав самодостатній і активно діючий індивід, орієнтований на цивілізаційний спосіб життя, прогрес і підприємництво, самоутвердження шляхом максимальної активізації власної ініціативи, свідомого контролю своїх рішень і діянь, підпорядкованих досягненню успіху. Ідентичність індивіда формується у колі взаємодій особистісних актів і потенцій, морально-релігійних настанов і світських правових норм. М. Вебер у праці «Протестантська етика і дух капіталізму» переконливо показує, що нова ідентичність особистості – то сплав персональних ділових якостей людини, виконання нею Божого покликання та соціально умотивованої чесної, раціонально-організованої і високопродуктивної професійної діяльності во славу Господа, особистого спасіння і загального добробуту.

5. Філософське осмислення феномена нової самоідентичності особистості здійснюється з позицій раціоналізму та емпіризму. За трансценденталістсько-субстанціалістського підходу (Р. Декарт,  І. Кант, Г. Фіхте) ідентичність індивіда розглядається як інваріант самототожності мислячого і самоусвідомлюючого чистого Я-суб'єкта у його інтенції на законодавство розуму, що імплікувало не позбавлені проблемності наслідки. Так, за умов припущення логічної прозорості світу і суб'єкта й сама персональна ідентичність індивіда поставала безпосередньо даною і самоочевидною. Передзаданість і формальна структура ідентичності суб'єкта слугували основою усвідомлення єдності життєвого досвіду, але це суперечило ідеї розвитку особистості. Окрім цього, в аналізі самоідентичності індивіда абсолютизувався момент ціннісної належности. За емпірично-аналітичного підходу (Дж. Лок, Д. Г'юм) ідентичність особистості забезпечувалася неперервністю досвіду свідомості, передовсім спроможністю пам'яті утримувати вчинки і темпоральні зміни життєдіяльності одного і того ж індивіда. Цей підхід, ускладнюючи проблему самоідентичності суб'єкта в ситуаціях порушення цілісності (норми) його свідомості, водночас уможливлював дослідження цієї проблеми в інтерсуб'єктивних і соціокультурних контекстах.

6. В сучасних умовах внаслідок надзвичайної динаміки суспільно-економічних і технологічних модернізацій, інтенсифікацій міждержавних, соціокультурних і етнічних комунікацій, поглиблення соціальних і фахових стратифікацій формується плюралістичний тип ідентичності особистості. Потреби адаптації індивіда до нових історичних реалій спонукають його до активізації власної мобільності, свідомого самовизначення щодо нових викликів, соціально-політичних рухів, культурних інновацій, фахової підготовки. Відтак самоідентичність індивіда стає багатозначною, поєднуючи персональну самототожність із виконанням соціальних ролей. Залежно від життєвих умов ті чи ті ознаки самоідентичності особистості актуалізуються і специфікуються. За глобалізаційних процесів сучасності та поліетнічного характеру більшості сучасних країн провідного значення у забезпеченні самоідентичності індивідуальних і колективних суб'єктів набувають національно-культурні та державно-політичні чинники.

7. Післякласична епістемно-методологічна проблематизація ідентичності особистості пов'язана з усвідомленням обмеженості ідеї самодостатнього «Я» як основи самоідентичності і визнання важливості у її конституюванні та осмисленні позиції «Іншого», людських спільнот в цілому. Особистісна ідентичність визначається комплексно, непрямим і опосередкованим способом, зміщуючись на предметні об'єктивації активності «Я», знаково-символічні системи, історичні реконструкції, наративи та їх ціннісно-смислові інтерпретації у контексті надособистісного комунікативного досвіду (М. Гайдегер, Г.-Г. Гадамер, В. Дільтай, М. Мерло-Понті, П. Рікер, Х. Арендт). Дослідженню підлягають передовсім проблеми специфіки темпоральності життя індивідуальних і колективних суб'єктів у діапазоні їх екзистенції та відповідних історичних цілісностей, а також здатності індивідів розбудовувати зв'язні наративи про життєві події, виносити їх на публічне обговорення, що в цілому слугує критерієм самоідентичності цих суб'єктів. Проблема особистісної ідентичності має системний характер, а її дослідження передбачає використання різних методів і підходів.

8. Українська національна ідентичність (індивідів, соціальних об'єднань) вкотре зазнає важких випробувань, що вимагає спеціальних зусиль на її захист та зміцнення збоку громадянського суспільства і держави. Йдеться передовсім про збереження національного суверенітету України та її гідну місію в загальноцивілізаційному поступі. Відтак наша самоідентичність постає як вияв національного соціокультурного коду, що передбачає органічне поєднання визвольних традицій українського народу зі зміцненням обороноздатності нашої держави, вродженої волелюбності українства з належним державним правопорядком, природної працелюбності, заповзятості та потягу до успіху наших громадян з високими зразками світового досвіду господарювання, а також плекання національних традицій,  культури, мови, віри, проведення збалансованої внутрішньої міжетнічної політики та міжнародного співробітництва. Слід пам'ятати, що для світу ми цікаві у своїй ідентичності насамперед завдяки власній самобутності, креативному потенціалу і реальним досягненням. В сучасних умовах головними критеріями автентичності нашої самоідентичності є патріотизм і відданість європейським цінностям.

Література:

1. Калуга В. Самоідентичність як атрибут змістовного автентичного буття / В. Калуга // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філософія. – 2016. – Вип. 19. – С. 22-27.

2. Мазур Л. І. Самоідентичність особистості як філософсько-антропологічна проблема / Л. Мазур. Монографія. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. 432 с. 

3. Скринник М. Українська самоідентифікація в контексті становлення національної ідеї / М. Скринник // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Соціально-гуманітарні науки. – Чернівці, Рута. 2004. – С. 4-9.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота