ПРИНЦИПИ СУЧАСНОГО ФРАНЦУЗЬКОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРИНЦИПИ СУЧАСНОГО ФРАНЦУЗЬКОГО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

26.09.2023 22:20

[2. Юридичні науки]

Автор: Виноградська Оксана Володимирівна, аспірантка кафедри теоретико-правових дисциплін ННІ права Державного податкового університету


Конституція – це закон з найвищою юридичною силою, тому важливо розглянути таке важливе поняття, як «норма-принцип». Ця категорія безпосередньо виражає сутність права, розкриває зміст права і є основою для конкретних нормативних актів. Конституційні принципи визначають характер і зміст конституції, а також є основою для всіх галузей національного права. Хоча важливість конституційних принципів вимагає від юристів і правників особливої уваги до їх змісту, єдиний підхід до визначення конституційних принципів у юридичній науці відсутній. 

Важливу роль у розумінні сучасних правових принципів відіграли суперечності між теоретиками права, особливо представниками британської та американської доктрини. Наприклад, відомий англійський філософ і теоретик права Х. Харт надавав особливого значення принципам, які використовуються як найважливіші критерії кваліфікації правових рішень [11, с. 108]. Р. Дворкін, навпаки, вважав, що принципи – це орієнтири для застосування закону, а їх порушення не має правових наслідків [1]. 

Незважаючи на значну кількість підходів до визначення цього поняття, більшість дослідників потребують розуміння основних положень, керівних принципів, ідей, засад та характеристик права. Водночас, як зазначає О.В.Скурко, правові принципи можуть існувати у двох формах. Одна була формально закріплена в законі, а інша існувала на той історичний момент у вигляді ідей і директив, не відображених у законі [12, С. 56]. Такий підхід можна пояснити тим, що витоками правового розвитку є судження, ідеї та правові уявлення, які можуть бути закріплені в правових нормах з різних причин. На думку Т.Я. Хабрієвої та В.Є. Чіркина, правові принципи формуються під впливом традиції та соціально-політичної ситуації, що склалася в той чи інший історичний період [13]. Принципи права вплинули на зміст кожного з цих основних законів і знайшли своє відображення в усіх положеннях, включених до змісту конституцій. Вони лягли в основу роботи законодавчого органу з уточнення нормативно-правових актів, який діяв на території Франції в різні періоди її історії, і пройшли процес вдосконалення внутрішнього права.

На думку А.Р. Крусян, конституціоналізм ґрунтується на сукупності основних принципів, які виробило людство в процесі свого розвитку, і які стали світовими стандартами у формуванні демократичних держав і громадянських суспільств [8, с. 107]. Розглядаючи історію цієї науки, французькі конституціоналісти завжди наголошують на тому, що її коріння сягає стародавніх Греції та Риму, де сформувалося класичне визначення демократичних принципів. 

Принципи конституційного права є ефективними інструментами для розробки доктринального визначення конституційного ладу. Польський вчений Р. Кропівницький зазначає, що в дискусії про розуміння конституційних принципів сформувалися два основні підходи [2, с. 138]. Відповідно до першого широкого підходу всі конституційні норми стають правовими принципами, оскільки вони є основою для виникнення всіх інших нормативно-правових актів. Другий підхід також базується на тому, що лише деякі з конституційних норм мають особливе значення для конституцій і правових систем, тобто лише вони мають базові характеристики. У свою чергу українські вчені В.С. Журавський та Ю.М. Тодика відокремлюють основні принципи конституції від звичайних принципів. Першими принципами виступають верховенство народу, верховенство права, національний суверенітет, пріоритет прав і свобод особи та громадянина, поділ влади тощо [6, с. 62]. З огляду на ці принципи доцільно відзначити погляд В. Кравчука, який вважав за необхідне застосовувати принцип верховенства права в світлі політичних режимів, політичних світоглядів і політичних цінностей [7]. 

Формування принципів французького конституційного права обумовлено наступними об`єктивними та суб`єктивними чинниками: 

1) рівнем розвитку юридичної науки, культури, освіти та інших елементів, що становлять сукупний інтелектуальний рівень суспільства; 

2) морально-духовним потенціалом суспільства, вплив якого виражався розумінням більшості населення Франції наприкінці другої половини минулого століття необхідності зміни існуючого державного устрою, Конституція Франції 1946 р.; 

3) наявністю стабільного механізму реалізації правових засад у діяльності державних органів;

4) рівнем правосвідомості та ступенем освоєння конкретною людиною права як власної свободи. 

У юридичній науці використовуються два способи матеріалізації принципів права: 1) текстуальне закріплення; 2) виведення їх положень зі змісту конституції. Перший спосіб знаходить свою реалізацію у тому, що принципи конституційного права безпосередньо закріплюються у її змісті, у другому випадку їх зміст виводять з положень конституції. За допомогою даного способу було проведено дослідження конституцій Франції. Це дало змогу встановити наступні основні принципи: 1) народовладдя; 2) верховенства права; 3) законності; 4) демократії; 5) національного суверенітету; 6) соціальної ринкової економіки; 7) рівності громадян перед законом; 8) врахування національних традицій конституціоналізму.

1. Важливим загальновизнаним принципом є народовладдя, тобто участь громадськості у здійсненні політичної та державної влади на всіх рівнях і в усіх сферах суспільного життя тощо. Демократія заснована на взаємодії між особистістю, суспільством і державою, за якого інтереси особистості, права і свободи громадян є основною соціальною цінністю, що охороняється суспільством і державою. Так, у статті 4 Конституції зазначено, що верховна влада належить народу і що народ здійснює цю владу через своїх представників або безпосередньо [5]. 

2.  Верховенство права. Основними складовими цього принципу є законне здійснення влади та обмеження влади законом. Вирішальне значення для його розвитку мають ідеї Монтеск’є та Жан-Жака Руссо, які лежать в основі Декларації прав людини і громадянина 1789 року та перших конституційних актів – Конституції Сполучених Штатів 1787 року та Конституції Франції. Так, свобода за своєю природою має ґрунтуватися на законі. Як зазначив І. Подчаши, поняття верховенства права відображає обставини, в яких громадяни, установи та органи державної влади діють згідно з існуючими законами, а самі закони служать позачасовим цінностям, сприяючи соціальній, політичній, економічній та релігійній свободі [3, с. 29]. Принцип верховенства права також є важливим для України, яка спрямована на побудову демократичного суспільства та верховенства права. 

Розглядаючи розвиток вчень про верховенство права В.М. Луців зазначає, що в зарубіжній науці існують три основні підходи до розуміння верховенства права: англо-американський («ruleoflaw», засновником якого вважається А. Дайсі); німецький, що розробив концепцію «державного врегулювання через право»; французький, вперше сформульований Раймоном Карре де Мальбергом після Першої Світової війни [9]. 

Як зазначає П.М. Рабінович, розрізняючи основні поняття верховенства права, українські вчені спираються на типологію праворозуміння, зокрема природно-правове розуміння, запропоноване М. І. Козюброю та М. Г. Патей-Брасюком; легістсько-позитивістську концепцію, запропоновану Ю. С. Шемшученком; соціологічно-позитивістської концепції, запропоновані О. В. Петришиним; комплексні (змішані) концепції, запропоновані Д. О. Вовком та М. П. Орзіхом, С. В. Шевчуком [10, с. 297-298].

Зі сказаного вище стає зрозумілим, що верховенство права необхідно визнавати не просто універсальним правовим принципом, а невід’ємним принципом, що відображає найбільш загальнолюдські цінності в усіх сферах суспільного життя. Верховенство права має базові характеристики та є основою правової системи демократичного суспільства та є відкритим для всіх правовідносин, а також має характеристики застосування, включаючи розробку та реалізацію практичних рекомендацій у діяльності державних органів, місцевих громад та їх посадових осіб. Відомий український вчений М.І. Козюбра принципово наголошує на тому, що «деякі складові принципу верховенства права не завжди безпосередньо фіксувалися в конституціях, і Конституція України стосовно цього не є винятком. Вони сформульовані переважно правовою наукою та судовою практикою, що ніяк не применшує їхнього значення для утвердження верховенства права. До таких його складових належать, зокрема, принципи визначеності і пропорційності» [4, с. 47].

3. Принцип законності означає передбачену ним вимогу неухильного додержання та застосування законів і правових актів. Принцип законності є вихідною, незаперечною основною вимогою як основою формування правових норм і визначає поведінку суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах. Цей принцип визначає зміст права як системи суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі і характеризується наступним: 

1) винятковість права, тобто підпорядкованість усіх правових актів (нормативних і застосовних) закону відповідно до їх підпорядкованості; 

2) враховуючи те, що конституція має вищу юридичну силу, усі закони повинні відповідати конституції, підзаконні нормативні акти – законам, причому підзаконні акти приймаються лише у випадках, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Практична реалізація цього принципу означає, що в суспільстві всі державні установи та їх службовці, юридичні особи, державні органи та громадяни є суб'єктами права; 

3) невідворотність відповідальності означає своєчасне розкриття протиправних дій. На практиці застосування цього закону означає, що правоохоронні органи зобов’язані не лише попереджати та ефективно боротися зі злочинами, а й вживати профілактичних заходів; 

4) співвідношення між легітимністю та демократією передбачає дотримання двох типів правового регулювання – спеціально дозвільного, який поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»), та загальнодозвільного, який поширюється на громадян та їх об’єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»).

4. Принцип демократії включає, перш за все, право на волевиявлення, поділ влади, статус головних органів державної влади, плюралізм, доступ до публічної інформації, рівність, незалежний контроль. Поділ влади означає, що всі її гілки – законодавча, виконавча та судова – чітко визначені з точки зору конституційних повноважень і впливають одна на одну в процесі формування та реалізації політики.

Ключовим елементом демократії є плюралізм, який усуває монополію на владу однієї особи, соціальної групи чи політичної партії. Він представляє ідеї найширшого спектру можливостей, доступних громадськості в усіх сферах суспільного життя. Таким чином, економічний плюралізм проголошує такі ідеї, як приватна власність, вільне підприємництво та необмежена конкуренція. У полі політиці багатопартійність діє на передумові, що всі політичні партії мають рівні юридичні повноваження змагатися за виборців і представництво в державних установах.

Наступним елементом цього принципу є доступ до публічної інформації, надання пресі та широкій громадськості вільного доступу до інформації про діяльність урядових, економічних, політичних та громадських установ. Це право стосується і тих, хто виконує службові обов'язки. Це включає отримання інформації про діяльність органів господарювання та професійного самоврядування в рамках виконання ними громадських обов'язків.

Наступним елементом цього принципу є рівність громадян перед законом. Це є ознакою демократичних державних систем і відзначається в більшості країн. Це визначення виражається у формі того, що люди є рівними незалежно від статі, раси, національності, майнового і посадового становища, місця проживання чи інших обставин. Рівність перед законом означає, що певний закон є однаково обов’язковим для всіх громадян і що існують відмінності в правах, обов’язках, привілеях чи обмеженнях, передбачених цим законом. Відповідні державні установи та службовці зобов’язані дотримуватися певних законів, які однаково застосовуються до всіх, кого вони стосуються.

Одним із головних критеріїв демократичного суспільства є закріплення основних прав людини та основних свобод у конституції Франції. Запровадження інститутів самоврядування як частини національної адміністративної системи та поява функцій громадянського суспільства є надзвичайно важливими для розвитку демократії.

5. Принцип національного суверенітету розуміється як верховне право держави на свою територію та її право на незалежність у міжнародних відносинах. Цей принцип передбачає діяльність єдиної публічної влади на території Франції. Вона визначає повноваження всіх державних органів і посадових осіб, а також залежність від цієї влади всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах означає, що вона не підпорядковується жодній зовнішній владі чи владі іншої країни.

6. Принципи соціальної ринкової економіки передбачають свободу споживання, зайнятості, вибору занять і роботи, приватну власність, здійснення ефективної співпраці між державами, підприємствами, суспільством і міжнародним співтовариством.

Іншими словами, конституція передбачає побудову моделі соціальної ринкової економіки, яка базується на сприянні вільній конкуренції та забезпеченні високої соціальної захищеності. Соціальна складова цих принципів постає як складна структура, що підкреслює соціальну спрямованість економічної продуктивності та власності в системі індивіда.

7. Принцип гуманізму є особливим принципом усього конституційного ладу. Термін «самоцінність» є правовою та моральною категорією, але коли такий пункт входить до тексту Конституції, він стає юридичним обов’язком для можновладців та всіх членів суспільства, які не є при владі. Гуманізм – світогляд, центром якого є уявлення про те, що людина є найвищою і першорядною цінністю по відношенню до себе самої, реальністю понад усі інші матеріальні та духовні цінності. Гуманісти розуміють рівність людини як матеріальної і духовної істоти по відношенню до інших членів суспільства.

Гуманізм виражає індивідуальну гідність, зовні відносну, але внутрішньо прогресивну незалежність, самодостатність і рівність з іншими реаліями. Гуманізм у вузькому розумінні – світогляд, який визнає гідність кожної людини найвищою цінністю всього людства. Цей принцип у широкому розумінні є культурним феноменом, що стимулює загальний прогрес світової цивілізації. Синтез двох ідей призводить до розуміння гуманізму як відкритої системи, що динамічно розвивається у формі поглядів, ідей та етичних принципів, які заперечують усі форми нерівності між індивідами та суспільством; практичних дій, що реалізують цей принцип в економічній, політичній і правовій сферах життя. Одна позиція в цій системі зазвичай не змінюється. Це визнання того, що людська гідність є найвищою цінністю у світі.

8. До принципів конституціоналізму з урахуванням національних традицій належать парламентська форма правління, унітаризм, статус релігії в суспільстві, засади ведення сільського господарства.

Закон є єдиним для всієї країни та всіх її регіонів і висуває однакові вимоги до всіх суб’єктів у межах його часової та просторової сфери впливу. Єдине розуміння сутності та специфіки права забезпечує законність дій правозастосовних органів та однаковість застосування правових норм до всіх суб’єктів права. Єдність закону не виключає, навпаки, передбачає різноманітність у формулюванні та застосуванні закону. Кожна державна установа, громадська чи комерційна організація виписує та застосовує право з урахуванням функціонального призначення та місцевих особливостей. Проте специфікація та застосування входять у рамки та передбачені законодавством.

Список використаної літератури:

1. Dworkin R. Taking Rights Seriously. Harv. U.P., 1977. 52 р. URL: https://www.law.nyu.edu/sites/default/files/Ronald%20Dworkin%20-%20Hard %20Cases.pdf (дата звернення: 12.02.2021).

2. Kropiwnicki R. Wokol wartosci i zasad konstytucyjnych. URL: https://repozytorium.uni.wroc.pl/dlibra/publication/95725/edition/89827?language=pl (дата звернення: 19.05.2021).

3. Podczaszy Joanna. Koncepcja rządów prawa a jej stosowanie w Polsce. Rządy prawa i europejska kultura prawna / pod red. Andrzeja Batora, Joanny Helios, Wioletty Jedleckiej. Wrocław, 2014. S. 29–40. URL: http://www.bibliotekacyfrowa.pl/Content/63586/Rzady_prawa_i_europejska_kultura_prawna.pdf (дата звернення: 15.06.2021).

4. Козюбра М. Конституційне право як транснаціональна наука. Конституція і конституційні зміни в Україні: збірник, присвячений пам’яті Віктора Мусіяки / Центр Разумкова; відп. ред. А. Рачок, Ю. Якименко; упоряд. П. Стецюк.  Київ: Заповіт, 2020.  С. 58-69.

5. Конституция Республики Польша от 2 апреля 1997 г. URL: http://worldconstitutions.ru/?p=112 (дата звернення: 23.06.2021).

6. Конституційне право України : підручник / за ред. Ю. М. Тодики, B. С. Журавського.  Киів : Ін Юре, 2002. 544 с.

7. Кравчук М. А. Історико-правовий розвиток державного трибуналу Польщі у ХХ столітті. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. № 28, т. 1. С. 19–22.

8. Крусян А. Р. Принципы современного украинского конституционализма. Наукові праці Одеської національної юридичної академії : зб. наук. пр. Одеса, Т. 5. С. 107–122.

9. Луців О.М. Верховенство права: сучасні інтерпретації», представленої на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01). URL: www.uvarova.info/438/ (дата звернення: 12.04.2021).

10. Рабінович П., Луців О.  Інтерпретація верховенства права: основні вітчизняні підходи та їх діалектична взаємодоповнюваність. Право України. 2013.  № 1–2. С. 296–306.

11. Речицький В. Європейський конституціоналізм та його властивості. URL: http://khpg.org/index.php?id=1361879606 (дата звернення: 08.06.2021)

12. Скурко Е. В. Правовые принципы в правовой системе, системе права и системе законодательства: теория и практика. Правоведение. 2006. № 2. С. 55–61.

13. Харт Х.Л.А. Концепція права. Київ : Сфера, 1998. 231 с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота