ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ, ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ - Наукові конференції

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ЕКОЛОГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ, ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПРОГРАМУВАННЯ

25.05.2016 10:38

[Секція 6. Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]

Автор: Мусієнко Анастасія Юріївна, студентка ІІ р.н. ОР «Магістр» юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка


Процес планування є невід’ємною частиною будь-якої управлінської діяльності, в тому числі, виробничого екологічного управління. Невизначеність виробничого екологічного планування і програмування у чинному законодавстві, а також відсутність єдиного підходу до розуміння цих правових явищ серед вчених – представників науки екологічного права зумовлюють необхідність дослідження даного питання.

У різний час екологічне планування та програмування досліджували такі вчені, як В.І. Андрейцев, О.О. Бакай, Г.І. Балюк, А.П. Гетьман, М.І. Єрофєєв, Н.Л. Ільїна, В.В. Петров, Ю.О. Цибульський та інші. Аналізуючи підходи науковців до поняття і сутності екологічного планування, можна дійти висновку, що екологічне планування розглядається переважно як функція екологічного управління, яка: 1) була притаманною командно-плановій економіці і втратила свою роль із здобуттям Україною незалежності і переходом до ринкової економіки, а на заміну функції планування прийшли функції прогнозування та програмування [3, 189 – 190]; 2) нерозривно пов’язана із функціями екологічного прогнозування та програмування [1, 143; 2, 65]; 3) здійснюється виключно на державному рівні шляхом затвердження та виконання загальнодержавних планів та програм.

Засади розробки та прийняття державних цільових та інших екологічних програм закріплені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. (ст. 6), прогнозування та програмування даним Законом віднесено до функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (ч. 1 ст. 16), інформація про екологічні прогнози, плани і програми є видом екологічної інформації (ч. 1 ст. 25).

З огляду на розвиток ринкових механізмів в економіці, функції екологічного планування, прогнозування та програмування, на нашу думку, мають ефективно здійснюватись, перш за все, на виробничому рівні. Окрім того, якщо на державному рівні функція планування може бути складовою програмування чи прогнозування, то на рівні виробничого екологічного управління – навпаки – планування є центральною функцією та принципом управління, а прогнозування та програмування можуть вважатися складовими планування. Погоджуючись з тезою про те, що нормативне регулювання виробничого екологічного планування здійснюється на рівні локальних нормативно-правових актів, варто виробниче екологічне планування розглядати у двох значеннях: широкому і вузькому.

В широкому значенні планування – це процес розробки та впровадження методик ідентифікації екологічних аспектів (елементів діяльності організації, які можуть впливати на навколишнє природне середовище), визначення цілей та завдань в екологічній сфері, створення програм виконання цих завдань та досягнення поставлених цілей. Таке визначення випливає із положень ДСТУ ISO 14001:2006 (Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосовування) [4], тобто виробниче екологічне програмування є логічним продовженням і складовою процесу екологічного планування.

У вузькому значенні виробниче екологічне планування являє собою розробку спеціальним підрозділом/посадовою особою підприємства, установи організації плану заходів екологічного характеру, що затверджується керівником. Так, нормативною основою для природоохоронного планування може бути постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1147 «Про затвердження Переліку видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів», Положення про державну систему моніторингу довкілля, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391. На нашу думку, виробниче екологічне прогнозування здійснюється у межах екологічного планування та передбачає оцінку очікуваних результатів від здійснення запланованих заходів у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. 

У свою чергу, екологічне програмування на виробничому рівні проявляється через розроблення екологічної політики як офіційно задекларованих та задокументованих цілей, принципів та стратегій у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки на рівні підприємства, установи, організації. Так, згідно з пунктом 3.11 ДСТУ ISO 14001:2006 [4] екологічна політика розглядається як загальні наміри та спрямованість організації стосовно своїх екологічних характеристик, офіційно проголошені найвищим керівництвом. З цього визначення випливає дві вимоги: змістовна (політика має декларувати наміри, цілі) та формальна (політика має бути задокументованою і офіційно затвердженою уповноваженою посадовою особою/органом). Відповідно до наказу Державної інспекції ядерного регулювання України від 19 грудня 2011 р. № 190 «Про затвердження Загальних вимог до системи управління діяльністю у сфері використання ядерної енергії», політика суб’єкта діяльності – це загальні наміри, зобов’язання та спрямованість дій суб’єкта діяльності, затверджені найвищим керівництвом та пов’язані зі здійснюваною діяльністю, забезпеченням безпеки тощо.

Таким чином, екологічне планування, програмування та прогнозування є функціями екологічного управління, що здійснюються на виробничому рівні, тобто на рівні окремого підприємства, установи, організації. Виробниче екологічне планування є центральною функцією виробничого управління та принципом управління і нерозривно пов’язане із здійсненням функції прогнозування. Функція екологічного програмування на виробничому рівні реалізується шляхом затвердження та виконання положень локальних актів, у яких затверджуються засади екологічної політики підприємств.

З метою гарантування екологічної безпеки, дотримання вимог охорони навколишнього природного середовища та раціонального природокористування суб’єктами екологічних правовідносин пропонуємо на законодавчому рівні визначити поняття та зміст виробничого екологічного планування, прогнозування та програмування, а на рівні підзаконних нормативно-правових актів – розробити організаційно-правовий механізм реалізації зазначених взаємопов’язаних між собою функцій виробничого екологічного управління.




Список літератури:

1. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів / В.І. Андрейцев. – К.: Вентурi, 1996. – 208 с.

2. Ільїна Н.Л. Правові засади екологічного планування як функції державного управління в сфері екології // Юридична Україна. – 2006. – № 6. – С. 61 – 66.

3. Малишева Н.Р. Розділ 8. Основні функції управління в галузі охорони навколишнього природного середовища / Н.Р. Малишева // Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. – С. 187 – 235.

4. ДСТУ ISO 14001:2006 «Системи екологічного керування. Вимоги та настанови щодо застосовування» / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arterium.ua/images/content/files/files-ukr/iso-14001-uk.pdf.

_____________________

Науковий керівник: Позняк Еліна Владиславівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка






Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота