ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ НЕДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ З МЕТОЮ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ НЕДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ З МЕТОЮ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ

04.07.2019 09:54

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Казімко Вячеслав Анатолійович, здобувач вищої освіти факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету державної фіскальної служби України


Якісно налагоджена взаємодія державних і недержавних систем безпеки позитивно впливає на підприємницьку діяльність, що у свою чергу вигідно усім: підприємцям, громадянам, суспільству і державі. Продумана і раціонально організована взаємодія служби безпеки підприємства з правоохоронними органами, особливо щодо попередження правопорушень, є важливою складовою ефективного захисту конкретного підприємства в цілому.

У своїх публікаціях науковці неодноразово наголошували на важливості такої взаємодії. Так, на думку А. В. Старушкевича, майбутнє законодавство України про детективну діяльність має передбачати, що «суб’єкти детективної діяльності надають всебічну допомогу державним правоохоронним органам у запобіганні, припинення і розкритті злочинів відповідно до чинного закону й укладених договорів. Суб’єкти детективної діяльності мають право на співробітництво з правоохоронними органами у порядку, встановленому законами, що визначають профілактичну і оперативно-розшукову діяльність» [4, с. 73].

Важливість попередження злочинів відмічали у своїх працях ще Платон, Аристотель, Монтеск’є, Беккаріа, Вольтер та інші відомі філософи. Так, свого часу Ч. Беккаріа писав, що «краще попереджати злочини, ніж карати за них. Це є метою будь-якого якісного законодавства, яке, по суті, є мистецтвом вести людей до найвищого щастя або до можливо меншого нещастя, якщо міркувати з точки зору співвідношення добра і зла у нашому житті» [2, с. 233].

У кримінології поряд з терміном «попередження» часто використовують інші, досить схожі за вживанням «профілактика», «запобігання», «припинення». При цьому одні автори «попередження» і «профілактику» розуміють як синоніми, інші – при трьохчленному розумінні «попередження» і беручи до уваги перш за все «попередження злочинів», а не злочинність взагалі, уважають «профілактику» частиною «попередження», при цьому відносять до нього ще й «запобігання» та «припинення» [1, с. 333-335].

Крім цього, і сам термін «попередження» не вважають однозначним, хоча б тому, що не можна попередити те, що вже є у наявності, тобто мається на увазі існуюча злочинність. Однак змінювати цей термін кримінологи не бачать потреби, пропонуючи зосередити акцент на причинності і детермінації злочинності, на утриманні людей від злочинів [3, с. 435].

Попередження злочинності визначають як цілеспрямований вплив держави, суспільства, фізичних і юридичних осіб на процеси детермінації і причинності злочинності з метою недопущення втягнення у злочинність нових осіб, вчинення нових кримінальних діянь, розширення криміналізації суспільних відносин [3, с. 435].

Попередження злочинності – багаторівнева система державних і громадських заходів, спрямованих на усунення, послаблення або нейтралізацію причин і умов злочинності [7, с. 30].

Безумовно, у суспільстві з високим рівнем злочинності значні засоби витрачаються на системи охорони людей, майна, громадського порядку, на забезпечення системи викриття і покарання чисельних злочинців. При цьому усе менше засобів залишається на вчасне надання соціальної допомоги особам, що її вкрай потребують, на освіту і культуру. При цьому, створюється певне замкнуте коло, коли на шлях злочинів стають усе нові і нові люди, розширюється правоохоронна система, держава витрачає усе більше коштів на її утримання. Правоохоронна діяльність здійснюється тоді, коли є вже покалічені та убиті, нанесені значні матеріальні збитки, при цьому попереджувальна діяльність спрямована на те, щоб цього не допустити.

Теорія попередження злочинності є розділом науки кримінології, у цій теорії «синтезується і використовується уся сукупність зібраної цією науковою інформації» [7, с. 68]. Практична попереджувальна діяльність буває результативною лише тоді, коли вона базується на попередньому аналізу злочинності в конкретних просторово-часових межах, виявляються її причини, умови, здійснюється кримінологічне прогнозування тощо.

Загальновідомо, що розроблення конкретних і ефективних попереджувальних заходів здійснюється лише на підставі попереднього вивчення детермінаційних комплексів злочинності, окремих її видів і злочинів з обов’язковим виділенням причинних зв’язків, тобто явищ і процесів, що генетично пов’язані зі злочинністю чи індивідуальною злочинною поведінкою. Без цього не вдається досягнути реального результату [3, с. 438].

Попереджувальна діяльність носить системний характер, а тому в ній серед складових виділяють: об’єкти, суб’єкти, засоби попереджувального впливу.

Об’єкт попереджувального впливу є складним, у ньому можна вирізнити:

1) зовнішні для злочинності або конкретного злочину обставини (наприклад, недостатня професійна підготовленість особи, що здійснює охорону об’єкта підприємництва тощо);

2) процеси, що тривають у самій злочинності, чи процеси, що залежать від конкретного злочинця (вживання наркотичних засобів, уходження до середовища осіб, що схильні вчиняти напади з метою заволодіння майном підприємців тощо);

3) процеси взаємодії злочинності й офіційного суспільства (зміцнення системи соціального контролю, контролюючих та правоохоронних органів).

Суб’єктами попередження злочинності визначають: 1) суспільство, зокрема різноманітні його інститути (партії, громадські організації, фонди тощо); 2) держава і її органи; 3) фізичні і юридичні особи.

Суб’єктів попередження злочинності кримінологи поділяють на спеціалізованих і неспеціалізованих, при цьому критеріями розмежування є особливості правових повноважень.

До спеціалізованих недержавних суб’єктів попереджувальної діяльності кримінологи напряму відносять відомчі і приватні служби безпеки, суб’єктів, що займаються приватною охоронною і детективною діяльністю [3, с. 442].

У системі попередження злочинності також виділяють види попередження: загальне, спеціальне, і індивідуальне. Критерієм розмежування таких видів вважається масштаб попереджувальної діяльності.

У спеціальному попередженні злочинності виділяють етапи:

1) раннє попередження злочинності – усунення, нейтралізація процесів детермінації, причинності злочинності до породження ними негативних соціальних відхилень, що закономірно передують злочинній поведінці. Воно полягає у вчасному виявленні і ефективному вирішенні тих виникаючих проблем та протиріч, що закономірно пов’язані саме зі злочинною поведінкою. Наприклад, концентрація у певному регіоні осіб, що раніше судимі, відбули покарання і осіли на певній території, без створення відповідної системи соціального контролю може спровокувати серію нападів на охоронювані об’єкти підприємництва з метою заволодіння матеріальними цінностями.

2) безпосереднє попередження злочинності – усунення і нейтралізація процесів детермінації, причинності злочинності на етапі переростання негативних соціальних відхилень у злочинність. Так, поширення безконтрольних пунктів (та окремих агентів), що здійснюють вербування громадян для виїзду за кордон, може призвести до ситуації, коли окремих громадян можуть вербувати для поїздки закордон з метою сексуальної експлуатації, незаконної трансплантації органів, утягнення неповнолітніх у створення дитячої порнографії тощо. Що відповідно може призвести до безвісного зникнення окремих громадян, розшуком яких у подальшому, можуть займатися приватні детективи або працівники приватних служб охорони [5, с. 99-100].

3) попередження самодетермінації злочинності – попередження несприятливих змін злочинності під впливом її власних характеристик. Сюди можна віднести утягнення у злочинну діяльність нових осіб, підвищення кримінального професіоналізму, лобіювання інтересів організованих злочинних угруповань і професійних злочинців у певних соціальних структурах суспільства. Тому важливим є виявлення та конфіскація майна нажитого злочинним шляхом, припинення будь яких спроб пропаганди злочинної ідеології, недопущення утягування морально нестійких осіб у протиправні дії (наприклад, підроблення документів, давання хабарів тощо). У зв’язку з цим важливим є підтримання позитивних зусиль осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі і стали на шлях виправлення, важливим є надання їм легальних засобів існування та не таврування вічним клеймом «злочинець».

Загальновідомо, що підприємцям вигідніше працювати користуючись захистом своїх служб безпеки і правоохоронних органів, ніж шукати прикриття у кримінальних структур, вступаючи з останніми у самостійні стосунки.

Комплексна система безпеки будь-якого об’єкта підприємництва підпорядковується головній меті – захист від зовнішніх і внутрішніх загроз життєво важливих інтересів підприємства. Конкретно, це полягає у забезпеченні його фізичної, економічної та інформаційної безпеки. При цьому успіх залежить від можливостей керівництва забезпечити взаємодію і координацію зусиль усіх структурних підрозділів підприємства, зокрема і його службу безпеки.

У даному випадку, під взаємодією розуміють злагоджені дії усіх сил і засобів за завданнями, спрямуванням і часом, заради досягнення конкретної мети. Сутність такої взаємодії полягає у взаємній допомозі і підтримці сторін, що здійснюють співробітництво (зокрема, у сфері попередження злочинів). Реально така взаємодія є можливою лише у випадку обопільного інтересу кожної із цих сторін, і неможлива без взаємного розуміння сутності спільно вирішуваних питань і погодження з приводу предмету, процедур і наслідків такої взаємодії. Звичайно, розуміння і згода сторін обумовлюють довіру між ними, без чого неможливо вирішити поставлені завдання у сфері попередження злочинів.

У будь-якому соціальному управлінні взаємодія є одним із головних принципів, адже вона передбачає узгоджені дії суб’єктів, спрямовані на досягнення певної мети. Будь-яка форма взаємодії передбачає об’єднання організаторів або керівників, інших суб’єктів для спільного розроблення або реалізації заходів по координації, підтриманню і розвитку певної діяльності (у нашому випадку попереджувальної), відповідних формувань або осіб, заходів щодо створення сприятливих умов для такої діяльності.

Важливим є те, що ефективна взаємодія завжди виступає в якості інтегруючого фактору, який об’єднує різні частини у певний тип цілісності. У наслідку цього, декілька раніше розрізнених діючих суб’єктів або якісної зміни відношення всередині певної групи осіб, новостворена, чи якісно реорганізована структура за своїми потенційними можливостями, за здатністю вирішувати поставлені перед нею завдання, суттєво перевершує аналогічне за призначенням утворення, яке раніше функціонувало без урахування правил взаємодії.

Будь-яка організація будується на принципах упорядкування, злагодженості і взаємодії частин цілого, що складається із сукупності людей, груп об’єднань для досягнення певної мети, виконання певних завдань, розв’язання певних задач на основі принципів загальної зацікавленості, розподілу праці, дотримання узятих на себе обов’язків.

Для забезпечення ефективної діяльності служби безпеки підприємства, особливо спрямованої на попередження правопорушень, перш за все необхідна цілісна «концепція забезпечення безпеки об’єкта захисту». Відсутність такої «концепції» значно утруднює розроблення комплексних заходів, що потребують практичної взаємодії суб’єктів охорони [6, с. 63].

Практичні працівники системи безпеки підприємницької діяльності правильно указують на те, що у процесу вищезазначеної взаємодії присутні ефекти взаємообумовленості, тобто спостерігається вплив ходу, змісту і характеру дій однієї сторони на дії іншої. По іншому, відсутність в однієї із сторін інтересу до взаємодії, наявність у неї іншого (протилежного або неузгоджуваного) інтересу, нерозуміння поставлених перед сторонами завдань, непідготовленість до процедури взаємодії або незгода з нею, недовіра до іншої сторони, повністю виключає можливість реальної взаємодії і співробітництва, або робить її вкрай неефективною [6, с. 64].

Отже, взаємодія суб’єктів недержавної системи безпеки підприємництва з правоохоронними органами, що спрямована на попередження злочинності повинна будуватися на науковій основі, тобто положеннях, що вже розроблені у науці кримінології, зокрема її «теорія попередження злочинності». Така взаємодія спрямовується на усунення, послаблення або нейтралізацію причин і умов злочинності. При плануванні та здійснення попереджувальної діяльності важливо враховувати її системний характер, чітко розуміти і розрізняти її об’єкти, суб’єктів, засоби попереджувального впливу. Суб’єкти недержавної системи безпеки підприємництва у кримінології відносяться до спеціалізованих недержавних суб’єктів попереджувальної діяльності, а тому для них у системі соціального попередження виділене певне місце, з відповідними притаманними їм засобами попереджувальної діяльності.

Література

1. Аванесов Г. А. Криминология: учебник. Москва: изд-во Акад. МВД СССР, 1984. 500 с.

2. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. Москва: Стелс, 1995. 304 с.

3. Криминология: учебник / под общ. ред. А. И. Долговой. Москва: Норма, 2008. 912 с.

4. Старушкевич А. Детективна діяльність в Україні. Право України. 2004. № 12. С. 71-75.

5. Старушкевич А. В. Злочинна діяльність у сфері поширення «дитячої» порнографії: проблеми моделювання з метою протидії. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Юридические науки. 2006. Т. 19 (58). № 1. С. 99-109.

6. Судоплатов А. П., Лекарев С. В. Безопасность предпринимательской деятельности: практическое пособие. Москва: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. 382 с.

7. Теоретические основы предупреждения преступности / Ю. М. Антонян, А. Э. Жалинский, В. К. Звирбуль и др.; отв. ред. Звирбуль В. К., Клочков В. В., Миньковский Г. М. Москва: Юрид. лит., 1977. 256 c.

_______________________________

Науковий керівник: Старушкевич Анатолій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри фінансових розслідувань факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Національного університету державної фіскальної служби України



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота