ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ

26.11.2019 12:42

[Секція 7. Господарське право. Господарське процесуальне право. Фінансове право. Банківське право]

Автор: Антоненко Тетяна Олександрівна, студент 6 курсу юридичного інституту, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана


Дані статистики свідчать: український ринок електронної комерції зростає із швидкістю понад 30%, посідаючи друге місце за темпами розвитку в Європі після Румунії (станом на грудень 2018 року) [7, с. 3]. Проте під час вчинення правочинів, здійснених з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, є ряд ризиків та порушень прав споживачів. 

«Споживачі в Україні не захищені державою і законом внаслідок декларативного характеру проголошених прав та відсутності механізмів їх реалізації та відновлення» - саме це зазначено у Концепції державної політики у сфері захисту прав споживачів на період до 2020 року [3]. В той же час в Європейському Союзі захист прав споживачів – одна із основоположних засад формування економічної і соціальної політики. Підписавши Угоду про асоціацію, Україна та ЄС співробітничають з метою забезпечення високого рівня захисту прав споживачів та досягнення сумісності між їхніми системами захисту прав споживачів [5]. Метою Концепції є створення та впровадження ефективної системи захисту прав споживачів в Україні на засадах ЄС з урахуванням кращих практик країн ЄС, а одним із завдань є забезпечення захисту прав споживачів у сфері електронної комерції, що здійснюється суб’єктами господарювання за допомогою інформаційно-телекомунікаційних мереж, у тому числі Інтернету [3]. Отже, проблема захисту прав споживачів в електронній комерції носить державний характер і потребує негайного вирішення. 

Найпоширенішим засобом торгівлі у мережі Інтернет є інтернет-магазин шляхом вчинення електронного правочину. Згідно з Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями Інтернет разом із телекомунікаційною мережею, поштовим зв’язком і телебаченням визнають тими засобами дистанційного зв’язку, які можуть бути використані для укладення договорів на відстані [4]. Основними учасниками у сфері електронної комерції є, з одного боку, суб’єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, а з іншого – особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину (п. 15 ч. 1 ст. 3) [1]. Їх відносини регулюються переважно Цивільним кодексом України, Законом України (далі – ЗУ) «Про електронну комерцію», ЗУ «Про захист прав споживачів» тощо. Але як свідчить практика, у 2018 році до Державної служби України з питань безпечності харчових проуктів та захисту споживачів надійшло понад 20,9 тис. звернень споживачів щодо порушення їх прав при придбанні продукції, з них понад 1,3 тис. – щодо придбання товарів в інтернет-магазинах (на 3,7% більше у порівнянні з попереднім роком) [7, с.3], і саме це є результатом недостатньої якості врегулювання даних відносин. 

Згідно з ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронну комерцію» продавець товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до такої інформації: повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - підприємця; місцезнаходження юридичної особи або місце реєстрації та місце фактичного проживання фізичної особи - підприємця; адреса електронної пошти та/або адреса інтернет-магазину; ідентифікаційний код для юридичної особи тощо(повний перелік – ст. 7 Закону) [1]. В той же час ч.2 ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає обов’язок продавця надати наступну інформацію споживачеві про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору [2].

Отже, законодавчо передбачено обов’язок продавця надати ряд необхідної інформації, проте відсутність повних і достовірних даних про продавця – буденність. 65% інтернет-магазинів не вказують дані про суб’єкта підприємницької діяльності; у 70% суб’єктів електронної комерції на сайтах відсутні характеристики товарів, а також не вказані країни їх походження. У такій ситуації у споживача виникають труднощі з ідентифікацією правопорушника. У пам’ятці для споживачів, які мають намір користуватися послугами інтернет-магазину вказується, що інша інформація, окрім адреси електронної пошти та номеру мобільного телефону, на сайті інтернет-магазину не вказується, що фактично робить споживача безправним при придбанні неякісного товару. Стосовно місцезнаходження продавця слід мати на увазі, що адреси, які вказуються у накладних, згідно з якими споживач отримує замовлений товар, це зазвичай адреси, за якими розташовуються поштові відділення або відділення підприємства, що надає послуги з доставки відправлення. Таким чином, у разі проблем із замовленням, у покупця не буде фактичної можливості зв’язатись з продавцем.

Також у сфері електронної комерції права покупця здебільшого порушуються щодо: 

• розкриття зазначеної інформації про продавця, товар, гарантійні зобов’язання, умови повернення товару; 

• достовірності такої інформації; 

• після оплати товар не доставляється споживачеві;

• надсилання підтвердження про укладення електронного договору [6, 26-27];

• реалізації неякісного, фальсифікованого товару, характеристики якого не співпадають з описом на сайті інтернет-магазину. 

Порушення законодавства у сфері електронної комерції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ЗУ «Про електронну комерцію»). На мою думку, ця норма є досить загальною, в той час як п. 7 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначає, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб’єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України «Про електронну комерцію») - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб’єкт господарської діяльності не веде обов’язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [2].

Можна виділити такий ряд способів вирішення проблеми захисту прав споживачів у сфері електронної комерції:

• внести зміни до законодавства з огляду на негативну статистику;

• обмежувати доступ до інтернет-магазинів, де суб’єктом господарювання не вказано повну та достовірну інформацію згідно з вимогами ЗУ «Про електронну комерцію» та «Захист прав споживачів»;

• збільшити розмір штрафу за порушення вимог тощо. 

Отже, сфера електронної комерції невпинно розвивається, але споживач стає все більш незахищеним. Внесення змін у чинне законодавство України щодо прав та обов’язків учасників відносин у сфері електронної торгівлі, відповідальності за невиконання цих обов’язків зможе вирішити проблему захисту прав споживачів у сфері електронної комерції. 

Список використаних джерел

1. Про електронну комерцію: Закон України від 3 вересня 2015 р. № 675-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – № 45. – Ст. 410. 

2. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30. – Ст. 379. 

3. Концепція державної політики у сфері захисту прав споживачів на період до 2020 р.: розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 березня 2017 р. № 217-р // Урядовий кур’єр. – 2017. – 13 квітня. – № 70.

4. Про затвердження Правил продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями: наказ Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. № 103 // Офіційний вісник України. – 2007. – 2 листопада. – № 80. – Ст. 52.

5. Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони: Закон України від 16 вересня 2014 р. № 1678-VII // Голос України. – 2014. – 17 вересня. – № 177.

6. Вінник О. Правові засади захисту прав споживачів у сфері електронної торгівлі / О. Вінник // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. –2017. – № 5. – С. 24–30.

7. Костриба Н. Зелена книга. Ринок електронної комерції 2018 / Н. Костриба, О. Шелест, Г. Щеголь // Офіс ефективного регулювання. – 2018. – Електронний ресурс. – URL: https://cdn.regulation.gov.ua/e5/ea/4c/d5/regulation.gov.ua_Зелена книга Ринок електронної комерції.pdf



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота