ЮРИСДИКЦІЙНА НАЛЕЖНІСТЬ СПОРІВ ЩОДО НАДАННЯ СТАТУСУ БІЖЕНЦЯ ТА ЇХ ПІДСУДНІСТЬ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЮРИСДИКЦІЙНА НАЛЕЖНІСТЬ СПОРІВ ЩОДО НАДАННЯ СТАТУСУ БІЖЕНЦЯ ТА ЇХ ПІДСУДНІСТЬ

23.06.2020 18:49

[Секція 5. Адміністративне право. Адміністративне процесуальне право. Митне та податкове право. Муніципальне право]

Автор: Городецький Остап Олександрович, аспірант кафедри адміністративного права та адміністративного процесу, факультету №3 Львівського державного університету внутрішніх справ


В частині другій статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це слід розуміти так, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами [1].

Положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, відповідно до їх повноважень, належить вирішення питань, що мають правовий характер, зокрема тих, які виникають у зв'язку з призначенням чи звільненням певних посадових осіб Президентом України або Верховною Радою України [2].

За захистом свої прав, свобод чи інтересів особа може звертатись до адміністративних, загальних, господарських чи третейських судів. 

У спеціальних процесуальних законах законодавцем визначені ознаки, за якими відмінні між собою справи віднесені до цивільного, адміністративного, господарського, кримінального судочинства чи юрисдикції Конституційного Суду України.

Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції [3].

Процесуальні закони України не передбачають єдиної процедури судового провадження щодо усіх видів правовідносин.

У літературі виділяють такі критерії визначення юрисдикції: суб'єкти правовідносин та зміст таких правовідносин [3]. Крім того пропонується застосовувати як критерії: характер відносин (публічно-правові, цивільні, земельні, сімейні справи тощо); суб'єкт звернення; наявність спору про право [4].

На наш погляд визначальними критеріями судової спеціалізації слід вважати характер спірних відносин, які виникли між учасниками спору та властивий для них суб’єктний склад. 

Cпори щодо надання статусу біженця, з огляду на їх суб’єктний склад, є публічно-правовими, де один з учасників здійснює владно-управлінську діяльність стосовно іншого. 

Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Частиною першою статті 5 цього ж Кодексу передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист [5].

Нормою пункту першого частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Враховуючи наведене, констатуємо, що спори щодо надання статусу біженця належать до юрисдикції адміністративних судів. 

В контексті наведеного слід зазначити, що Р. О. Куйбіда, В. І. Шишкін та ін. запропонували три способи нормативного визначення компетенції адміністративних судів, а саме: 

- загальне визначення через поняття адміністративної справи (пункт перший частини першої статті 4 КАС України); 

- визначення через перелік категорій справ, що належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина перша статті 19 КАС України); 

- визначення через перелік категорій справ публічно-правового характеру, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина друга статті 19 КАС України) [6].

Розмежування компетенції стосовно розгляду справ між судами однієї ланки (структури) називається підсудністю [6]. 

Загальноприйнятим вважається розмежування підсудності на предметну інстанційну та територіальну. Водночас у чинному Кодексі адміністративного судочинства України, а саме в главі другій законодавець використовує поняття предметна юрисдикція, інстанційна юрисдикція та територіальна юрисдикція (підсудність).

Призначення предметної підсудності полягає в тому, щоб розподілити всю сукупність адміністративних справ між окремими ланками судової системи, тобто така підсудність розмежовує судову компетенцію по вертикалі. Визначити предметну підсудність - означає встановити, суд якої з ланок судової системи (місцевий суд, окружний, апеляційний суд, Верховний Суд) повинен вирішувати як суд першої інстанції конкретну адміністративну справу [3].

Враховуючи положення статті 20 КАС України предметно адміністративні справи поділяються на ті, що підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, та окружним адміністративним судам. 

Визначення предметної підсудності здійснюється через наведення переліку категорій справ, що підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам, із зазначенням того, що справи, які не вказано у ньому, підсудні окружним судам. Відтак, зважаючи на закріплений у частині першій статті 20 КАС України перелік справ, адміністративні спори щодо надання статусу біженця предметно підсудні окружним адміністративним судам.

Правила територіальної підсудності передбачені статтями 25-30 Кодексу адміністративного судочинства України. 

Територіальна підсудність покликана розмежувати компетенцію по розгляду адміністративних справ між однорідними судами, залежно від території, на яку поширюється їх діяльність.

Варто зазначити, що законодавцем передбачена альтернативна територіальна підсудність для вирішення спорів щодо надання статусу біженця. Такий висновок зумовлюється тим, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань) відповідно до статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. У разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача. 

Необхідно зазначити, що справи пов’язані з наданням статусу біженця суд може розглядати як одноособово так і у складі колегії. Зі змісту статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового  або тимчасового захисту» вбачається, що рішення про відмову у прийнятті заяви та відмову в оформленні документів для вирішення  питання щодо визнання особи біженцем приймаються територіальним органом міграційної служби, а тому такі справи вирішуються адміністративним судом одноособово згідно статті, або за ініціативою суду – колегіально у складі трьох суддів. Інші рішення приймаються центральним органом - Державною міграційною службою України, і в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України вирішуються колегіально у складі трьох суддів. 

Література:

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України [Електронний ресурс]. – 2002. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-02.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України від 07 травня 2002 року [Електронний ресурс]. – 2002. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-02.

3. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України / Володимир Миколайович Кравчук. – Харків: Видавничий дім «Фактор», 2011. – 800 с.

4. Адміністративне судочинство України: підручник / [О. М. Пасенюк, О. Н. Панченко, В. Б. Авер'янов та ін.]. – Київ: Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.

5. Кодекс адміністративного судочинства України. // Відомості Верховної Ради. – 2005. – №35-37. – С. 446.

6. Куйбіда Р. О. Основи адміністративного судочинства / Р. О. Куйбіда, В. І. Шишкін. – Київ: Старий світ, 2006. – С.576.

7. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують допоміжного або тимчасового захисту». // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – №16. – с. 146.

________________

Науковий керівник: Йосифович Данило Ігорович, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри адміністративного права та адміністративного процесу факультету №3 Львівського державного університету внутрішніх справ

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота