ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ПРО ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ПРО ВІДІБРАННЯ ДИТИНИ

29.06.2022 14:54

[2. Юридичні науки]

Автор: Журило Сергій Сергійович, кандидат юридичних наук, м. Одеса


Дитина займає особливе місце в суспільстві, що зумовлено недостатнім рівнем її фізичного та психічного розвитку, а відтак і неможливістю самостійно захищати та відстоювати свої права та інтереси. 

Відібрання дитини як спосіб захисту прав та законних інтересів є досить специфічним, оскільки насамперед стосується захисту прав дитини.

Конвенція ООН про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9).

Відповідно до статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частиною першою статті 162 цього Кодексу визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Слід зазначити, що примусове виконання рішення про відібрання дитини здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчих листів, що видаються судами.

Відповідно до частини першої статті 18 зазначеного Закону виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Порядок виконання рішення про відібрання дитини встановлено статтею 64 Закону України «Про виконавче провадження».

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною.

Таким чином, законодавець визначив єдиним органом по виконанню рішень суду про відібрання дитини – орган державної виконавчої служби.

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов’язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки і піклування.

За необхідності державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

 У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

Так, відповідно до частини другої статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Однак, є певні проблеми у виконанні вказаних рішень судів, а саме зловживання батьками своїми правами та відсутність адміністративних чи інших засобів відповідальності за дані дії.

З цього приводу показовим є рішенням районного суду Луганської області від 19 червня 2018 року  по справі № 423/1685/17. Предметом позову в цій справі було вирішення питання про відібрання дитини матір’ю у батька, при наявності рішення суду про визначення місця проживання дитини. 

Рішенням районного суду від 25 квітня 2017 року місце проживання малолітньої було визначено за місцем проживання її матері - позивачки. Іншим рішенням суду від 21.12.2017 року ухвалено відібрати неповнолітню  у батька і передати її матері. Дитина була повернута матері примусово (згідно Акту державного виконавця від 12.01.2018р.) 

При тому, відповідач в порушення рішення суду та порядку щодо спілкування із дитиною, знову відібрав дитину, не повернувши з чергового побачення, та утримує її у себе.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відібрання дитини у батька є рішення районного суду від 25 квітня 2017 року, яке було залишено без змін апеляційним судом, тому позов матері про відібрання і повернення дитини задоволено в повному обсязі.

В цьому випадку, матір повторно (а можливо ще не раз прийдеться) звернулася до суду про відібрання дитини, а це час, кошти, моральні страждання як матері, так і дитини. В такій ситуації матір завжди перебуває в стані занепокою (ризику), що батько на черговому побаченні з дитиною її не поверне і знову необхідно включати судові засоби захисту.

Таким чином, на сьогодні законодавство України, яке регулює виконання судових рішень про відібрання дитини потребує внесення низки змін та доповнень з обов’язковим врахуванням міжнародних стандартів захисту прав дитини. 

Література

1. Конвенція ООН про права дитини. – Електронний ресурс. - http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

2. Сімейний кодекс України. – Електронний ресурс. - http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.

3. Закон України «Про охорону дитинства». – Електронний ресурс. - http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.

4. Закон України «Про виконавче провадження». – Електронний ресурс. - http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19.

5. Рішення суду від 19 червня 2018 року  по справі № 423/1685/17 – Електронний ресурс - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74982408.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота