МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ

14.05.2014 16:02

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Пашинська Катерина Валентинівна, студентка, Київський фінансово-економічний коледж НУДПС України


Методологія дослідження проблеми не може не враховувати тієї неоднозначної, суперечливої ситуації, що склалася в усіх гуманітарних науках України за умов демократизації суспільного життя. Свобода наукової думки призвела у правознавстві (як і в інших галузях науки) до такого стану, коли, за влучним зауваженням А. Ковальчука, жоден з серйозних фахівців тепер не візьметься дати однозначно правильні відповіді щодо базових категорій правознавства і юриспруденції [1, с. 104].

Правова доктрина у свій час (до XX ст.) відіграла позитивну роль. Виступаючи як одне із джерел права та зароджуючись в університетах, вона впливала на формування системи права і структуру правової норми.

Стосовно предмета нашої уваги, слід вказати на належність правової доктрини до структурних елементів правової системи і відповідно до одного з джерел права. Хоча ця істина не є абсолютною. Так, автори одного з видань у галузі порівняльного правознавства слушно зазначають, що поняття правової системи у різних країнах вчені визначають по-різному. Зокрема, саме для романо-германської правової сім’ї характерне розуміння правової системи як основаної на систематизуючій всі правові явища конкретній і важливій думці, доктрині, що «має в нашу епоху першорядне значення, і її збереження у сучасних умовах можна вважати прогресом та необхідністю» [2, с. 24-25, 56-57].

Серед розмаїття наукових досліджень правових систем в Україні слід виділити спеціальне видання авторитетної вченої О.Ф. Скакун. Авторка спробувала зробити узагальнюючу характеристику правової системи України в її історичному розвитку саме на основі методологічного плюралізму. При цьому вона виокремила ідеологічну (доктринальну) складову в структурі правової системи і, зазначивши неможливість однозначного ствердження про повне вписування правової системи України в якийсь із типів, все ж дійшла висновку про її розвиток опосередковано зі східноєвропейського до романо-германського типу з певними застереженнями щодо своєрідності [3, с. 6, 9, 93].

Принципово новий методологічний підхід в дослідженні правових систем нещодавно запропонувала М.І. Мірошниченко і класифікувала їх на три типи: демократично-орієнтовані, людиновимірні (до яких віднесла українську правову систему) та змішані [4].

Науковці звернули увагу на цю авторську оригінальність і в опублікованій на монографію рецензії відзначили новизну методології - теорію поступу (замість розвитку) як складного, хаотичного накладання асиметричних тенденцій внаслідок дії безначального, природно-космічного, в т.ч. інстинктивного чинників. За такої методології доктрина, звичайно, взагалі не могла бути предметом авторського дослідження. Натомість, рецензенти відзначили спроби М.І. Мірошниченко обґрунтувати вплив етнічної ментальності, правосвідомості українського народу на моделювання соціальних новацій. [5, с 141-142].

Із затвердженням буржуазних відносин у другій половині XIX ст., концептуальною основою правотворчості, тлумачення і застосування права стала доктрина юридичного позитивізму (П. Лабанд, К. Бергбом - у Німеччині). Відповідно до цієї доктрини творцем права вважалася держава, а право і закон ототожнювалися, тому юридичний позитивізм ще одержав назву етичного (державницького) позитивізму. Як головний елемент правової системи розглядалося законодавство (система нормативно-правових актів). 

Будучи одним із неофіційних джерел права, доктрина в XX ст. відсунута на другий план основним офіційним джерелом - законом, про що свідчить кодификація законодавства. Нині роль правової доктрини визнається в законопідготовчій роботі й правозастосовчій діяльності - при тлумаченні норм права. При створенні нормативно-правового акта законодавець керується науково-доктринальним підходом до розуміння права, тлумачення правової держави та інших правових категорій. При тлумаченні норм права їх застосувач удається до допомоги підготовленого коментаря відповідного кодексу, який має доктринально-фаховий характер [8, с. 331].

Розуміння ролі доктрини в правовій системі України хоч і не абсолютно, а відносно є визнаним, проте спеціально не дослідженим. При цьому помітна диференціація такого розуміння у вужчому (як ідеологія) або ширшому (як правосвідомість) обсязі. Слід вказати на переважне використання в науковій літературі категорії «правова доктрина», яка, на нашу думку, є недосконалою з багатьох причин. Фундаментальні дисципліни, на яких базується правознавство, не випадково називаються «Теорія держави та права», «Історія держави та права», «Історія вчень про державу та право». Ці назви відображують закономірний взаємозв’язок у виникненні і розвитку двох важливих суспільних явищ, який до ХІХ ст. знаходив своє втілення у творчості видатних мислителів від Конфуція, Платона, Аристотеля до Гоббса, Канта  та ін. Вони не відділяли доктрини держави і права одна від одної, а розглядали їх цілісно.

Диференціація наук після їх класифікації О. Контом і спеціалізація на окремих предметах дослідження (зокрема, політології, соціології тощо) носить історично тимчасовий характер. Сучасні тенденції антропологізації, глобалізації, деформалізації змінюють об’єкт і предмет теорії «праводержавознавства», відзначив П. Рабінович, запропонувавши нове, інтегруюче поняття відповідно до нових тенденцій та вказавши на методологічну значимість використання в праводержавознавстві здобутків суміжних гуманітарних наук [6, с. 39].

Поділяючи такий підхід, вважаємо доцільним використовувати замість категорії «правова доктрина» – категорію «державно-правова доктрина» як точнішу, досконалішу відповідно до «праводержавознавства» взагалі і, в тому числі, до правової системи з її інституційною структурною складовою (органами влади, суб’єктами правового регулювання, які вибудовуються і діють на основі доктрини). Подібно вчинив раніше В. Завальнюк, зазначивши поняття «державно-правова ідеологія» Однак слово «доктрина» змістовно ближче до науки, тоді як «ідеологія» – до політики. Відповідно, точнішою, ніж категорія «правова система» була б і категорія «державно-правова система» [7, с. 22]. 




Джерела:

1. Ковальчук А. Про необхідність наукового розуміння базових категорій правознавства і юриспруденції / А. Ковальчук // Право України. – 2006. – № 9. 

2. Голяк Л.В. Порівняльне правознавство: курс лекцій / Л.В. Голяк, А.С. Мацко, О.В. Тюрина. – К.: МАУП, 2004. 

3. Скакун О.Ф. Правова система України на правовій карті світу / О.Ф. Скакун. – Х.: Еспада, 2004.

4. Мірошниченко М.І. Генезис національних правових систем: теоретико-методологічний аспект: монографія / М.І. Мірошниченко. – К.: Університет «Україна», 2007.

5. Берлач А. Генезис правової системи України: у пошуках нових методо¬логічних підходів / А. Берлач, Т. Пікуля // Право України. – 2008. – № 3. 

6. Рабінович П. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного пра-водержавознавства: сучасні тенденції / П. Рабінович // Український правовий часопис. – 2004. – Вип. №7. 

7. Завальнюк В. Принцип історизму в право- і державознавстві / В.Завальнюк // Право України. - 1998. - № 2. 

8. Теорія держави і права. Скакун О.Ф. Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота