ФОРМУВАННЯ НОВІТНІХ ІНСТИТУЦІЙ ФІНАНСОВОГО ВИРІВНЮВАННЯ В УКРАЇНІ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ФОРМУВАННЯ НОВІТНІХ ІНСТИТУЦІЙ ФІНАНСОВОГО ВИРІВНЮВАННЯ В УКРАЇНІ

01.11.2018 15:30

[Секція 6. Банківська справа. Гроші, фінанси і кредит]

Автор: Пйонтко Наталія Богданівна, аспірант Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління»


Формування достатньої власної фінансової бази органів місцевого самоврядування, створення передумов зацікавленості місцевих органів влади щодо максимального нарощування фінансових ресурсів, зростання місцевої ініціативи щодо реалізації власних інвестиційно-інноваційних програм та проектів територіального зростання є визначальними складовими функціонування ефективної системи фінансового вирівнювання та передумовами підвищення конкурентоспроможності територіальних одиниць країни. 

Діючий механізм фінансового вирівнювання в Україні не забезпечує достатніх умов для формування повноцінної власної дохідної бази місцевих бюджетів та характеризується пріоритетністю загальнодержавного регулювання механізму надходжень місцевих органів влади, шляхом використання міжбюджетних трансфертів, як ключових джерел урівноваження доходів органів місцевого самоврядування для виконання власних та покладених завдань (в середньому за період 2008–2017 рр. питома вага міжбюджетних трансфертів в структурі доходів місцевих бюджетів становила близько 53 %, а місцевих податків та зборів за цей же період – всього 4,4 % [1].

Варто зазначити, що відповідно до Законів України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79–VIII від 28.12.2014  та «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71 від 28.12.2014 значно розширено дохідну базу місцевих бюджетів – у 2017 р. місцеві податки та збори становили уже 10,5 % надходжень місцевих бюджетів, проте суттєвого впливу на зростання рівня самодостатності органів місцевого самоврядування зазначені реформи так і не здійснили, адже міжбюджетні трансферти становили при цьому близько 54 % усіх надходжень місцевих бюджетів [1]). 

Тому стратегічно важливим є вдосконалення системи фінансового вирівнювання, шляхом трансформації підходів щодо формування дохідної бази місцевих бюджетів – із пріоритетного використання міжбюджетних трансфертів, що забезпечують лише збалансування бюджетів, та спрямовані на вирівнювання наслідків неефективного формування фінансових ресурсів органами місцевого самоврядування до запровадження підходу самостійного нарощування органами місцевого самоврядування достатнього рівня власних надходжень бюджетів для виконання своїх повноважень (на основі зростання фінансової бази органів місцевого самоврядування, шляхом підвищення соціально-економічного рівня розвитку територіальних одиниць).

Чинні інструменти регіонального зростання – Державний фонд регіонального розвитку, механізм державно-приватного партнерства та муніципальні запозичення, не здійснюють суттєвого впливу на соціально-економічний розвиток регіонів. 

Адже на реалізацію регіональних проектів та програм за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку у 2017 р. було передбачено лише 3,5 млрд грн [2]. До регіональних комісій у 2017 р. було подано 5219 регіональних проектів та програм на загальну суму фінансування 862,6 млрд грн, що у 246 раз перевищує затверджений обсяг фінансування [3]. При цьому, у частині першій статті 241 Бюджетного кодексу України зазначено, що «кошти державного фонду регіонального розвитку спрямовуються на виконання інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку (у тому числі проектів співробітництва та добровільного об’єднання територіальних громад), що мають на меті розвиток регіонів, створення інфраструктури індустріальних та інноваційних парків і відповідають пріоритетам, визначеним у Державній стратегії регіонального розвитку та відповідних стратегіях розвитку регіонів» [4], проте переважна більшість реалізованих проектів за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку характеризується задоволенням лише поточних проблем територій (реконструкція, капітальний ремонт об’єктів фінансування), не забезпечуючи, таким чином, реального зростання територіальних одиниць.

Муніципальні запозичення також не набули належного розвитку в Україні (у 2010 та протягом 2015–2017 рр. Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку не зареєстровано жодної облігації місцевої позики) [5], а механізм державно-приватного партнерства перебуває на етапі упровадження (станом на 01 липня 2018 р. на території України укладено 192 договори ДПП, з яких реалізується лише 66 (113 договорів не виконуються), найбільше проектів реалізується у Миколаївській області – 15 проектів, Київській – 10, Закарпатській – 9, Одеській – 6, Полтавській – 5 [6].

Тому, в результаті недостатньої фіскальної автономії місцевих органів влади, збереженні стереотипної поведінки органів місцевого самоврядування щодо формування місцевих надходжень (в частині отримання трансфертів із Державного бюджету), низького рівня впливу Державного фонду регіонального розвитку, державно-приватного партнерства та муніципальних позик на регіональний розвиток, актуальним завданням державної регіональної політики є формування новітніх інституцій фінансового вирівнювання, які б забезпечували створення передумов зростання фінансової бази органів місцевого самоврядування. 

Стратегічно та організаційно виваженим вважаємо затвердження функціонування таких інституцій на обласному рівні у вигляді Центрів регіонального розвитку (далі – Центри), які передбачається створювати у формі недержавних неприбуткових громадських організацій (рис. 1). 

На відміну від Державного фонду регіонального розвитку (за яким оцінка, перевірка відповідності вимогам поданих інвестиційних проектів і програм та їх остаточний відбір покладений на Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, а Кабінету Міністрів України надане право затвердження поданих Міністерством пропозицій щодо розподілу коштів Державного фонду регіонального розвитку), формування Центрів передбачає прийняття рішень щодо відбору проектів на обласному рівні (де найповніше виявлено потреби територіальних одиниць регіонів та зрозумілі стратегії регіонального розвитку), що сприятиме раціональнішому розподілу коштів та вищому соціально-економічному рівню розвитку територій. 




При цьому важливою умовою на етапі відбору проектів та подальшого прийняття рішення щодо їх фінансування є використання показників оцінювання проектів – чистої приведеної вартості (NPV), внутрішньої норми прибутку (IRR) та періоду окупності, що забезпечить реалізацію Центрами найбільш ефективних та рентабельних проектів і програм.

Формування Центрів передбачає акумуляцію достатніх фінансових ресурсів для розвитку територіальних одиниць країни. Пріоритетним джерелом надходжень Центрів визначено власні фінансові ресурси органів місцевого самоврядування (у вигляді певного рівня відрахувань від отриманих місцевими органами влади ПДФО, податку на прибуток та єдиного податку). Проте, враховуючи обмеженість таких ресурсів у місцевих органів влади, вважаємо за необхідне протягом перших п'яти років діяльності Центрів включення до складу їх надходжень також коштів Державного бюджету, що спрямовуються на даний момент на фінансування ДФРР та субвенцій Державного бюджету на соціально-економічний розвиток регіонів. Важливими складовими надходжень Центру визначено також гранти і кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій, та відрахування від сукупного обсягу фінансових ресурсів, залучених шляхом здійснення місцевих запозичень. Консолідація зазначених джерел надходжень в одній інституції забезпечить стрімкіший розвиток регіонів.

Ключовими формами фінансування Центром соціально-економічного розвитку територіальних одиниць визначено гранти (кошти, що безоплатно передаються для розвитку найбільш депресивних територій регіону), субсидії (форма, що передбачає спільне фінансування проектів Центром та суб'єктом-отримувачем фінансових ресурсів) та кредити (кошти, що надаються виключно органам місцевого самоврядування на поворотній основі; така форма фінансування передбачає кредитування місцевих органів влади, які обмежені у можливостях самостійного виходу на внутрішній та зовнішній ринки капіталів). 

Література

1. Виконання Державного бюджету / Державна казначейська служба України. URL: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=146477

2. Реалізація проектів за рахунок коштів державного фонду регіонального розвитку станом на 01.01.2018 / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Державний фонд регіонального розвитку. URL: http://dfrr.minregion.gov.ua/realizatsiya-proektiv-za-rahunok-koshtiv-derzhavnogo-fondu-regionalnogo-rozvitku-stanom-na-01-01-2018 

3. Перелік проектів / Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Державний фонд регіонального розвитку. URL: http://dfrr.minregion.gov.ua/Projects-list

4. Бюджетний Кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456–VI. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456–17

5. Випуски цінних паперів / Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. URL: https://www.nssmc.gov.ua/issues/

6. Стан здійснення ДПП в Україні / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. URL: http://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=62a9b6fb-27ff-462a-b351eeeadfb26b6f&title=StanZdiisnenniaDppVUkraini



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота