ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ - Наукові конференції

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

21.11.2018 19:43

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Ланова Яна Олегівна, бакалавр, Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національно торговельно-економічного університету


Найважливішим важелем впливу на підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання й економіку країни є інвестиційна політика – одна з основних складових економічної політики держави. Впливаючи на інвестиційний процес, держава використовує правові, законодавчі, організаційні, економічні механізми, інститути та інструменти. В умовах реформування економіки визначальна функція держави в цьому процесі належить державній корекції інвестиційної сфери, це і є важливим та актуальним питанням. 

Вагомий внесок в економічну теорію з питань інвестицій, інвестиційної діяльності, інвестування та регулювання інвестиційної діяльності зробили українські вчені: А.С. Музиченко, І.Р. Михасюк, Л.А. Швайка, Л.М. Борщ, С.В. Герасимова, А.М. Мороз, А.П. Дука, Т.В. Майорова та ін. Дослідженням концептуальних засад державної інвестиційної політики займаються відомі зарубіжні науковці: М. Джонк, Д. Марковіц, Х. Джонсон, У. Шарп, Дж. Бейлі.

Державне регулювання інвестиційної діяльності містить інструменти, що безпосередньо не стосуються інвестиційної політики. Держава здійснює регуляторну функцію інвестиційної активності за допомогою законодавства, через державне планування, програмування, через державні інвестиції, субсидії, пільги, кредитування, реалізацію соціальних і економічних програм.[2]

Характер інвестиційної політики визначається силою державного втручання в економічні процеси, ступенем ув’язки даної політики з іншими державними інститутами, до яких належить податкова, фінансово-кредитна, амортизаційна, ліцензійна і цінова політика, політика доходів і зайнятості, залучення іноземних інвестицій, а також правове поле і загальний адміністративний устрій.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» ст. 11 метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики, виходячи із цілей та показників економічного й соціального розвитку України, державних та регіональних програм розвитку економіки, державного і місцевих бюджетів, зокрема передбачених у них обсягів фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян, які потребують соціального захисту, впровадженні відкриттів і винаходів, в агропромисловому комплексі, в реалізації програм ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, у виробництві будівельних матеріалів, в галузі освіти, культури, охорони культурної спадщини, охорони навколишнього середовища та здоров’я.[1]

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється за допомогою:

– системи податків, податкових пільг і ставок, диференційованих за суб’єктами об’єктами оподаткування; 

– здійснення кредитної та амортизаційної політики;

– надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик;  

– державних норм і нормативів; 

– державних замовлень (контрактів); 

– антимонопольних заходів; – роздержавлення і приватизації; 

– визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; 

– політики ціноутворення; 

– проведення експертизи проектів; 

– інших заходів. [1]

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною, вона підлягає коригуванню залежно від соціально-економічної ситуації в певний період часу, рівня інвестиційної активності суб’єктів господарювання. З метою активізації інвестиційного попиту держава може використовувати традиційні для світової практики методи - збільшувати державні витрати і зменшувати податки, знижувати процентну ставку за кредит, збільшувати грошову масу, втручатися в ринок цінних паперів.

Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах, які розглянуто нижче. 

1. Регулювання сфер і об’єктів інвестування визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує найпріоритетніші напрями інвестування.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг.

3. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано у відповідних законодавчих актах, але широкої практичної реалізації ще не набуло у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем країни.

4. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики вже здійснюється на практиці.

5. Регулювання участі інвесторів у приватизації відбувається відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеличких державних підприємств (малої приватизації)», «Про приватизаційні папери», щорічно затверджується Державною програмою приватизації на поточний рік та іншими нормативними актами. 

6. Регулювання фінансових інвестицій, на відміну від реальних, має визначені особливості. Правовою основою цього регулювання є закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», Указ Президента «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» та ін. 

7. Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. 

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формах.

9. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України.[3]

Основними недоліками державного регулювання інвестиційної діяльності України можна визначити: 

• велику кількість законодавчих актів (більше 100), яка, до того ж, постійно збільшується, та внесення до них постійних змін і доповнень; 

• суперечливість тлумачення деяких положень нормативних документів; 

• недосконалість податкового законодавства у частині обліку витрат; 

• відсутність дієвих механізмів державно приватного партнерства у ході здійснення інвестиційних проектів і т. д. 

Погіршення інвестиційного клімату в Україні на різних етапах розвитку інвестиційної діяльності було пов’язано, головним чином, з розширенням і згортанням пільг для іноземних інвесторів, тобто з низьким рівнем захисту їх комерційних інтересів.[4]

Сучасна структура української економіки є дуже непропорційною внаслідок системи розподілу інвестиційних ресурсів, яка існувала в минулому. Шлях, який пройшли розвинені країни, не може бути застосований сьогодні для України. Характерною особливістю є те, що рівень розвитку науки і техніки в ній вищий, ніж виробничий потенціал. Ураховуючи умови зовнішнього середовища, насамперед потрібно реформувати сферу послуг та інфраструктуру народного господарства. Це стане базою для подальших перетворень галузей агропромислового, видобувного та обробного секторів економіки на основі найоптимальнішого розподілу інвестиційних ресурсів. Пряма підтримка державного рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в економіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів економічного зростання країни. 

Література 

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 № 1560 – ХІІ // ВВРУ. 1991. № 47.  С. 646.

2. Крючкова І. В. Теоретико-методологічні аспекти державного регулювання інвестиційної політики як важливого фактора економічного зростання / І. В. Крючкова, Р. В. Попельнюхов // Вісник Хмельницького національного університету. 2010. № 1, т. 2. С. 298–301.

3. Мороз, А.М. Банківські операції: підручник / А.М. Мороз. К.: КНЕУ, 2000. 84 с )

4. Особливості державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні /Науковий вісник Полтавського університету економіки і торгівлі. 2014. № 1. C.36.

_________________________

Науковий керівник: Павлюк Тетяна Іванівна, доцент, Вінницький торговельно-економічний інститут Киїівсього національного торговелньо-економічний університет

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота