ЖАН-ЖАК РУССО ПРО ІДЕЮ НАРОДНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЖАН-ЖАК РУССО ПРО ІДЕЮ НАРОДНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

29.11.2018 16:49

[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Філософія права. Історія політичних і правових вчень]

Автор: Булат Вікторія Вікторівна, студентка, економіко-правового факультету, спеціальність «Правознавство» Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова


Згідно Конституції України, принцип народного суверенітету є основоположним принципом демократичної правової держави [1, ст. 5]. Але закріпленню цього принципу передувало його утвердження як правової ідеї та доктрини, яка розпочалась з європейської політико-правової думки ХVIII ст. Саме Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) зробив вирішальний внесок в розробку цієї ідеї.

З огляду на це, тема дослідження видається досить значною, адже аналіз правової думки Ж.-Ж. Руссо дає змогу краще зрозуміти принцип народного суверенітету на сучасному етапі українського державотворення.

Метою цієї роботи є дослідження та аналіз процесу зародження та розвитку доктрини народного суверенітету на прикладі державно-правових поглядів її основоположника – Ж.-Ж. Руссо.

Проблема народного суверенітету також була предметом дослідження багатьох філософів, політологів, конституціоналістів, істориків та теоретиків права, зокрема: Ж. Бодена, Т. Гоббса, Г. Еллінека, Г. Кельзена, Д. Локка, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск’є, С. Алексєєва, М. Коркунова, Й. Левіна, Н. Палієнка, А. Селіванова, О. Скакун, Ю. Тихомирова, В. Шаповала та ін. 

Ідею народного суверенітету пов’язують із трактатом  «Про суспільну угоду, або Принципи політичного права» («Contrat social») Ж.-Ж. Руссо. У цій праці він, як йому здається, знаходить такий принцип управління і таку форму держави, «яка захищає і боронить загальною силою особистість і майно кожного з членів суспільства і завдяки якій кожний, поєднуючись з усіма, підкоряється, однак лише самому собі і залишається так само вільним, як і раніше» [2, с. 197]. Щодо форми держави, то будь-яка форма (монархія, аристократія, демократія) є прийнятною, якщо має в основі волю народу. Таким чином, народна воля виступає  не лише єдиним джерелом будь-якої влади, але й її моральним освяченням [3, с. 7]. А.С. Захарчук зазначає, що для Руссо не монархія, не аристократія є суверенами політичної влади, а лише люди, народна асамблея, де кожний громадянин має стільки ж прав, скільки будь-який інший. Розвиваючи концепцію «прямої демократії», він конструює систему, в якій всі члени суспільства органічно пов’язані між собою. При цьому кожний із них є одночасно і сувереном, і підданим, тобто в один і той же час управляє і підкоряється. Цим досягається абсолютна рівність громадян, що знаходяться в абсолютно однакових умовах [4, с. 293].

В.Д. Людвік вказує, що ідеальна держава Ж.-Ж. Руссо – держава спільної волі; вона завжди справедлива, стоїть вище будь-яких підозр. Держава спільної волі завжди прагнутиме загального добробуту й користі, загального блага, оскільки в ній панує справедлива й авторитетна воля народу; вона не може порушувати прав підданих. Більше того, вона не може цього навіть бажати. Отже, необхідно створити державу, яка б підкорялася загальній волі, і всі проблеми буде вирішено, соціальні конфлікти розв’язано, а людство досягне «політичного ідеалу» [3, с. 8].  

Принцип «спільної волі» виявився найслабшою ланкою проекту Руссо щодо ідеї «справедливої держави». Справа в тому, що ця «воля», маючи ознаки абсолютного суверенітету, – неподільність, абсолютність, а головне – непогришимість, виключає можливість будь-якої опозиційності чи альтернативності. На цю кардинальну похибку французького мислителя звернули увагу політики та філософи ліберального напрямку, які небезпідставно угледіли в ній ознаки «колективного деспотизму». А розвиток історії довів, що абсолютизація принципу не просто більшості, а тотальності або цілісності, про які фактично йдеться у Руссо, – це прямий шлях до авторитаризму і тоталітарної влади [5, с. 85].

На підставі ідеї про невідчужуваність народного суверенітету він заперечував й ідею представницької влади, а також теорію поділу влади, оскільки «спільна воля», на його думку, робить це зайвим. Таким чином, Руссо ідеалізував роль «спільної волі» як арифметичної суми рівних індивідуальних воль, наївно сподіваючись, що своєю участю у формуванні вищої влади народ сам здатен забезпечити соціальну та політичну рівність і справедливість. Історія довела помилковість цих сподівань і насамперед тому, що політика управління, на відміну від політики участі, – це все-таки справа фахівців, а не дилетантів [5, с. 86].

У системі поглядів Ж.-Ж. Руссо все приватне підкоряється публічному, особливе – загальному. Його держава загальної волі одномірна: одне мислення, одна ідеологія, одна релігія – всюди панує одностайність. Будь-яка своєрідність, будь-яка думка, відмінна від загальної волі, розглядається як прикра перешкода «справедливому» устрою, джерело безладів, отже, як те, що не має права на існування. Насправді, політичний ідеал Ж.-Ж. Руссо – це держава, далека від демократії, оскільки демократія несумісна з диктатурою незалежно від того, хто виступає в ролі диктатора [3, с. 8].  Однак саме Ж.-Ж. Руссо є одним з найбільш відомих представників так званої нової політичної доктрини, що відстоює демократичні ідеї.

Отже, Ж.-Ж. Руссо у своїй ідеалізованій конструкції народного суверенітету передбачає рівність прав і обов´язків громадян і держави. Громадянська свобода обмежена лише спільною волею. Але така «спільна воля» була занадто абсолютизована та заперечувала її розподіл між різними станами народу, що свідчить про те, що Руссо виступав проти поділу верховної влади на законодавчу, виконавчу та судову, але тільки з боку їх противаги один до одного. Одночасно вів вказував, що законодавча влада належить народу, яка в свою чергу формує виконавчу владу, а виконавча відповідно – судову. З огляду на сьогодення, деякі основні положення Руссо знайшли своє втілення в основах державного устрою України. А саме: носієм суверенітету в Україні є народ; принцип народного суверенітету є основоположним принципом демократичної правової держави, що за формою правління має бути республікою, якою і є Україна; свобода полягає в тому, щоб громадяни знаходилися під захистом законів і самі їх приймали. Таким чином, усі вищезазначені положення закріплені в Конституції України .  

Література:

1. Конституція України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page – Назва з екрана.

2. Руссо Ж. Ж.  Об общественном договоре. Трактаты [Текст] / Пер. с фр. –  М.: «КАНОН-пресс», «Кучково поле», 1998. – 416 с.

3. Людвік В.Д. Принцип народного суверенітету в історії політико-правової думки, теорії права та політичній практиці [Текст] : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Людвік Валентин Дмитрович ; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2009. – 20 с.

4. Захарчук А.С. Ідейні витоки українського державотворення (з історії західної політико-правової доктрини) [Електронний ресурс] / А. С. Захарчук. // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2003. – Вип. 22. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhnuvs_2003_22_59 – Назва з екрана.

5. Левенець Ю. Історичний екскурс у проблему народного суверенітету [Текст]  // Людина і політика. – 2001. –№4 (16). – С. 79-86.

____________________

Науковий керівник: Зикін Анатолій Сергійович, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота