МЕТОД РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ «ВСТАНОВЛЕННЯ І ВИКРИТТЯ ЗЛОЧИНЦЯ ЗА СЛІДАМИ І ІНШИМИ ОБСТАВИНАМИ (ПОБІЧНИМИ ДОКАЗАМИ)» АЛЬБЕРТА ВЕЙНГАРТА - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

МЕТОД РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ «ВСТАНОВЛЕННЯ І ВИКРИТТЯ ЗЛОЧИНЦЯ ЗА СЛІДАМИ І ІНШИМИ ОБСТАВИНАМИ (ПОБІЧНИМИ ДОКАЗАМИ)» АЛЬБЕРТА ВЕЙНГАРТА

27.03.2019 17:36

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Старушкевич Анатолій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри фінансових розслідувань факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції Університету державної фіскальної служби України



У 1912 році у Санкт-Петербурзі було опубліковано посібник колишнього судового слідчого, а згодом члена судової палати міста Дрездена Альберта Вейнгарта «Кримінальна тактика. Керівництво до розслідування злочинів». У передмові до нього редактор журналу «Вісник поліції» О. Г. Фрейнат писав, що на початку ХХ століття науковці достатньо попрацювали над вивченням злочину та його проявів, над покаранням злочинців, однак найважливішим завданням залишається розкриття злочинів і встановлення злочинця. І саме це завдання недостатньо забезпечене науковими даними. На його справедливу думку, розкриття злочинів не можна ототожнювати з «ремеслом та вмінням складати протоколи». Це ціла наука, яка потребує серйозної підготовки, значної кількості теоретичних і практичних знань і точного методичного вивчення фактів. При цьому в державі можу змінюватися – закони, в’язниці, каральна система, однак незмінним залишається – розкриття злочину (встановлення особи винного і участь його у протиправному діянні) [1, с. III-V].

Сам А. Вейнгарт, у передмові зазначав, що у боротьбі зі злочинністю як і на війні, необхідні: енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи і швидкість. Однак, розпочинаючи розслідування не слід діяти необдумано і наугад. Розслідування кожного злочину, і особливо у важливих випадках – повинно вестися за певним методом, систематично і за виробленим планом.

В цілому автор вважав своє видання «керівництвом до складання планів розслідування і їх виконання». На його думку, це повинно сприяти криміналісту-практику як стратегія і тактика сприяє військовому [1, с. V]. Крім цього, А. Вейнгарт вважав свій посібник керівництвом до методичного розслідування злочинів – «кримінальною тактикою» [1, с. VI].

Вказуючи на важливість методів розслідування злочинів, А. Вейнгарт писав, що, «Методи, викладені у другому розділі загальної частини, являють головну сутність моїх висновків, опис же прийомів розслідування злочинних дій, наведені в особливій частині книги, вказують, яким чином ці методи застосовуються в окремих випадках злочинів» (виділено А. Вейнгартом) [1, с. VI].

Вказуючи переваги свого посібника А. Вейнгарт зазначав, чим він відрізняється від схожого видання Ганса Гроса, яке в російському перекладі було видане як «Керівництво для судових слідчих, чинів загальної і жандармської поліції» [2]. Слід зазначити, що в 1908 році вже вийшло друге видання і воно називалося «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики», мабуть воно і малося на увазі [3]. На його думку, Г. Грос прагнув головним чином повідомити усі необхідні для слідчого («розслідувача») відомості («пізнання»), а у своєму виданні Вейнгарт поставив на перший план «керівні вказівки» для кожного випадку розслідування злочину або встановлення «істини події» [1, с. VI]. Редактор і автор посилань у виданні А. Вейнгарта – В. І. Лебедєв, зазначив, що у своєму останньому виданні Г. Грос змінив систему викладення матеріалу у своєму керівництві і поділив його на дві частини: загальну – про прояв злочину і особливу – про дії того, хто розслідує злочин [1, с. VI].

Перейдемо до характеристики методу розслідування злочинів «Встановлення і викриття злочинця за слідами і іншими обставинами («побічними доказами») розробленого А. Вейнгартом, який він сам назвав «головним методом».

Цей метод передбачає відповідь розслідувача на низку запитань:

I. Яким способом слід встановити винного?

На думку А. Вейнгарта, більшість злочинів вчиняється так, що зазвичай, ніхто не бачить злочинця. Тому для його захоплення і викриття у вчиненні злочину необхідно, перш за все, вдатися до встановлення його прикмет, до визначення і встановлення його особистості за слідами, різноманітними ознаками, відомостями і показаннями, які є такими ж слідами [1, с. 65]. Тобто, фактично рекомендується встановити усі сліди, прикмети, обставини які характеризують винного і шукати – до кого ці прикмети і характеристики можуть «підходити»).

Зокрема, А. Вейнгартом рекомендується встановити:

1.1. Що характеризує винного: а) обставини при вчиненні злочинного діяння (присутність його на місці події; володіння відомими засобами і знаряддями злочину; наявність у нього певних якостей, знань і здібностей); б) обставини які слугують причиною злочину (мотив; намір вчинити злочин); в) вплив наслідків вчиненого діяння (фізичний вплив; психічний вплив).

1.2. До якої особи підходять викриваючі обставини: хто був під час події на місці злочину; хто володів засобами і знаряддями потрібними для його вчинення; хто володів якостями, знаннями і здібностями проявленими злочинцем; у кого був мотив для вчинення злочину; хто проявляв намір або бажання вчинити злочин; на кому помітний вплив наслідків вчиненого злочину.

II. Чи винний підозрюваний?

2. 1. Які обставини, що відносяться до винного, співпадають у запідозреного?

При цьому А. Вейнгарт, пропонує встановити: якщо одна подібна обставина є у запідозреного і в інших осіб, то це все ж доказує можливість, що запідозрений міг би бути винним. Співпадання у нього кожної подальшої обставини вже підтверджує можливість вини запідозреного, причому наявність декількох таких обставин підсилює ймовірність вини запідозреної особи.

2.2. Чи немає таких характеризуючих винного обставин або ознак, які ніяк не підходять до запідозреного?

Додатковий метод

III. Як слід встановлювати винного?

А. Вейнгартом, рекомендується у кожному окремому випадку встановлювати, які відбувалися події, ознаки і обставини, що вказують на винного, і які особи внаслідок цього можуть бути запідозрені. Нерідко, у різних осіб співпадає одна або кілька ознак. Тоді, складають для кожного випадку окремий перелік осіб, що підходять під ознаки і аналізують – чи немає особи, яка зустрічається в декількох списках. Якщо особа можливо причетна до декількох справ, то підозра щодо неї значно зростає.

IV. Чи винний підозрюваний?

Обставина, що одна особа «фігурує» в якості запідозреної у декількох однорідних злочинах, досить легко може навести на слід ймовірного злочинця, однак сама по собі, недостатньо доказує винність встановленої таким чином особи. Ця обставина лише сприяє переважанню інших, існуючих проти запідозреного доказів, і посилює їх значення.

В аналізованому нами посібнику, А. Вейнгард описує простий випадок, безпосереднього використання на практиці запропонованого ним методу розслідування злочинів. Коли в дрезденській бібліотеці, на полях багатьох книг, виявили образливі примітки, написані одним і тим самим почерком, то директор закладу, в якому знаходилася бібліотека, наказав упорядкувати перелік осіб, які брали кожну з цих книг. Вийшло, що один абонент, брав усі дані книги. Він у подальшому і зізнався у вчиненому проступку [1, с. 68].

В особливій частині своєї праці, А. Вейнгард дає практичні рекомендації щодо використання основного та додаткового методу, у випадку розслідування крадіжки, шахрайства, підпалу, підроблення документів та грошей, убивства. А також вказує на процесуальні дії, які потрібно здійснити, та дослідження, які необхідно провести, у кожному конкретному випадку.

Отже, здійснений нами аналіз методу розслідування злочинів, запропонованого А. Вейнгартом, з погляду сьогодення, дає можливість зробити такі висновки.

В цілому сутність методу запропонованого А. Вейнгартом зводиться до такого. За матеріальними та ідеальними слідами, слідчий встановлює: місце події, час, кількість учасників, використані знаряддя, знання які потрібні для вчинення певний дій, якості злочинця необхідні для злочину, мотив та наміри винного. При встановленні запідозреного, розслідувач перевіряє: чи не відобразилися на запідозреному, його одязі певні сліди події, чи був у нього мотивів, чи має він певні знання та якості, чи немає у нього знарядь злочину, чи слідів їх використання. Чим більше співпадань, тим вищий рівень підозри у вчиненні діяння встановленим запідозреним.

На нашу думку, аналізований метод А. Вейнгарта, має переваги у тому, що він: 1) логічно побудований та відносно простий, для сприйняття та практичного використання; 2) враховує діяльнісний підхід, тобто злочин розглядається як певна діяльність, яка в сукупності складається з елементів, які необхідно аналізувати розслідувачу (суб’єкт діяльності, його мотиви, здібності та знання, знаряддя та засоби діяльності, умови діяльності (час, місце); 3) має елементи алгоритмічності та досить вдалої структурованості (виокремлення першочергового і додаткового); 4) побудований за принципами програмно-цільового методу; 5) будується у вигляді запитань, що відповідно активує мислення слідчого, і сприяє отриманню відповідей; 6) містить вказівку на конкретні засоби вирішення питань (допит свідка, предмети залишені злочинцем, сліди які вказують на перебування злочинця на місці події і ін.). Недоліком даного методу є те, що він адаптований для розслідування лише загальнокримінальних злочинів, і враховує способи вчинення та приховування злочинів, засоби їх розслідування характерні для свого часу.

Література:

1. Вейнгартъ А. Уголовная тактика. Руководство к расследованию преступлений. Санкт-Петербургъ: Издание «Вестника Полиции». 1912. 270 с.

2. Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции и др. Смоленск : типо-лит. насл. Ф. В. Зельдович, 1895-1896., 1895. 2 т. (Общая часть). Вып. 1-2. 177 с.; Руководство для судебных следователей, чинов общей и жандармской полиции и др. Смоленск : типо-лит. насл. Ф. В. Зельдович, 1895-1896. Вып. 1-2. Смоленск : типо-лит. Я. Н. Подземского, 1896. 2 т. (Особенная часть). 179-545 с.

3. Гроссъ Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики. Санкт-Петербургъ: Типография М. Меркушева. 1908. 1062 с.




Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота