УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ СЛАБКИХ СИГНАЛІВ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ СЛАБКИХ СИГНАЛІВ

17.02.2017 12:13

[Секція 1. Економіка, організація і управління підприємствами, галузями, комплексами]

Автор: Семенченко Наталія Віталіївна, доктор економічних наук, професор, кафедра теоретичної та прикладної економіки, НТУУ «Київський політехнічний інститут» ім. І.Сікорського


У сучасних умовах зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства є надто мінливими та швидкими. Часто неможливо отримати будь-яку інформацію відносно можливих втрат та наслідків до безпосереднього початку дії певної погрози. В очікуванні якісної інформації щодо змін, підприємство втрачає час та наражається на низку додаткових проблем, які пов’язані із невчасним реагуванням та зволіканням у застосуванні відповідних рішучих механізмів. До того ж, за умов пришвидшення швидкості змін стає все складніше якісно передбачити їх характер та напрями руйнуючих дій [1]. 

Тож, підприємство має визначити заздалегідь ефективні послідовні кроки у плануванні можливої реакції під час настання можливого кризового стану або будь-якої загрозливої події.

На ранній стадії виявлення потенційної загрози, коли інформація ще недостатньо визначена відповідні міри матимуть загальний характер. Проте, за умов поступового надходження конкретної інформації зворотні заходи повинні конкретизуватися. Кінцевою метою таких заходів у відповідь на ситуацію, яку важко передбачити, має бути або її повне усунення чи вирішення, або її використання на користь якісних змін чи реструктуризації [2].

На жаль, українська практика не дозволяє говорити про ефективне реагування підприємств на швидкоплинні зміни в економіці, тим більше за умов кризового економічного та політичного стану та впливу зовнішніх глобальних факторів. Серед опанованих антикризових мір можна виділити лише:  встановлення цілей (не завжди обґрунтованих); розробку окремих стратегій (насамперед маркетингових та інвестиційних); формування планів стратегічного типу (переважно у формі бізнес-планів); розробку та впровадження нових децентралізованих ОСУ та впровадження інформаційних технологій.

Однак впровадження вищезазначеного є несистемним та недостатньо обґрунтованим, а також відзначається певний брак інструментарію стратегічного управління [3].

Відомо, що стратегічне управління розвивається із розвитком економіки і єдиної оптимальної методології для усіх підприємств не існує – у кожного власні стратегії та інструментарій. Але це не відміняє можливості розробки низки загальних рішень із врахуванням різних типів управлінської поведінки, що відповідають різним типам проблем і на практиці можливі для використання за умов введення певних специфічних, притаманних конкретному підприємству рис. До того ж реалії сьогодення додають окремих вимог щодо агресивності стратегії підприємства та відповідності її турбулентності середовища з обов’язковим визначенням ключових переважних на відміну від інших контрагентів ринку, елементів [4].

Варто також зазначити, що майже усі рекомендації та гіпотези стосовно оптимального розвитку економіки і, особливо стратегічного управління підприємством сформульовані для країн з розвинутою ринковою економікою і в умовах українських реалій не завжди можуть бути використані. Серед найбільш докладнішої і якісної систематизації розробок та механізмів ефективних стратегій та управління виокремлюють І. Ансоффа [5]. Безумно, якщо Україна прагне стати повноправним членом  міжнародного суспільства, вона має звернути увагу на всі якісні ідеї і пропозиції, що дадуть їй змогу формувати конкурентоспроможність своїх суб’єктів господарювання. І такі рекомендації необхідно поширювати. Проте вони потребують власного внеску, як з огляду на теоретичне, так і на практичне опрацювання антикризових заходів за наявності своїх специфічних ризиків, враховуючи недосконале законодавство та наявність військового конфлікту на сході країни.

У вузькому розумінні, стосовно діяльності підприємств одним із найважливіших моментів сьогодення є виховання кадрів та своєчасне підвищення їх кваліфікації у відповідності до ринкових вимог. Від сучасного менеджера потребуються не тільки якісні знання і кваліфікація, а й висока чутливість та винахідництво. Адже для виявлення слабких сигналів потрібне своєчасне реагування на майже невідчутні зміни із подальшим їх моніторингом та аналізом для швидкої реакції.

Технологія розрахунку впливу має бути розширеною та охоплювати усі випадки слабких сигналів і якщо явище ще приховане, необхідно зробити розрахунки на рівні зони господарювання. Методологія має враховувати насамперед рівень обізнаності про явище та ступінь точності результатів. На низьких рівнях обізнаності слід використовувати експертні оцінки, а на високих – методи кількісного прогнозування та моделювання.

В умовах слабких сигналів є ще один варіант рішення – поступове вкладня капіталу, коли підприємство приймає рішення покроково, з огляду на появу нової інформації. При прийнятті рішень із стратегічних проблем необхідно насамперед встановити ступінь терміновості, враховуючи те, що проблеми, які пов’язані із сильними сигналами потребують розробки програми черговості дій, тоді, як проблеми, що пов’язані із слабкими сигналами мають вирішуватись шляхом послідовного залучення капіталу [6].

Останнім часом стратегічне управління в умовах слабких сигналів набуває все більше й більше актуальності, враховуючі швидкоплинність економічних процесів. Тож звичайного стратегічного планування в умовах постійно зростаючої невизначеності вже недостатньо для своєчасного прийняття успішних управлінських рішень.




Література:

1. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб./ З.Є. Шершньова, В.М. Багацький, Н.Д. Гетманцева; За заг. ред. З.Є. Шершньової. – К.: КНЕУ, 2007. – 680 с.

2. Айвазян З. А. Антикризисное управление: сущность стабилизационной программы / З. А. Айвазян, В. В. Кириченко // Эксперт. – 2001. – № 8.

3. Свиридов А. К. Антикризисное управление: принятие решений на краю пропасти / А. К. Свиридов // Проблемы теории и практики управления. – 1999. - № 4. – С. 19-26.

4. Теория и практика антикризисного управления / Под ред. С. Г. Беляева, В. И. Кошкина. – М.: Закон и право:  ЮНИТИ, 2005. – 469 с.

5. Ансофф И. Стратегическое управление / И.Ансофф. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

6. Уткин Э. А. Антикризисное управление / Под ред. Э. А. Уткин. – М. : Ассоц. «Тандем», узд. ЭКМОС, 1997. – 400с.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота