ЩОДО ДОЦІЛЬНОСТІ НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО, ЩО ВИЛУЧЕНЕ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ - Наукові конференції
Головна
UA RU EN

Вас вітає Інтернет конференція!

Вітаємо на нашому сайті

Рік заснування видання - 2014

ЩОДО ДОЦІЛЬНОСТІ НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО, ЩО ВИЛУЧЕНЕ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ

25.05.2022 16:04

[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право. Судоустрій. Правоохоронні органи, прокуратура та адвокатура]

Автор: Дехтярьов Євген Валентинович, кандидат юридичних наук, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»


Регламентація обшуку в чинному законодавстві передбачає поєднання форм подальшого і попереднього судового контролю. Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі суду, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Іншими словами, вилучення майна під час обшуку потенційно призводить до двох альтернативних юридичних наслідків: або воно є тимчасово вилученим і в залежності від обставин підлягає арешту чи подальшому поверненню власнику; або це майно автоматично набуває статусу такого, що отримано на підставі ухвали слідчого судді (тобто є вилученим), і його повернення залежить від розсуду слідчого (прокурора). 

Разом із тим відсильний характер норми ч. 7 ст. 236 КПК України, застосування оціночного поняття «перелік, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання», сьогодні порушує проблему різночитання вказаних положень з боку суб’єктів правозастосування й науковців. Одним із таких питань є проблема доцільності накладення арешту, що вилучене під час проведення обшуку та позначено як предмет відшукування в ухвалі суду.  

Як наслідок, вивчення правозастосовної практики свідчить, що сьогодні в діяльності певних правоохоронних органів вироблено підхід за якого будь-яке майно, яке вилучене під час обшуку, підлягає обов’язковому подальшому арешту слідчим суддею в порядку ст. ст. 170-174 КПК України. Причому, звернення з клопотанням про накладення арешту здійснюється незалежно від ступеню конкретизації предметів відшукування у резолютивній частині судового рішення про дозвіл на обшук. Своєю чергою, суддями першої й апеляційної інстанцій у таких випадках юридичний факт вилучення майна на підставі судового рішення розглядається не як самостійна підстава для його утримання органом досудового розслідування, а як окрема стадія, що підтверджує виключно законність його відшукування в житлі чи іншому володінні особи [1; 2]. 

Примітно, що доречність цього підходу неодноразово підкреслювалась науковцями. Їх основним аргументом є те, що ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не може бути тим судовим рішенням, яким повинна визначатися доля вилучених речей. На думку М.С. Городецької судовий контроль під час вирішення питання щодо проведення обшуку спрямований на забезпечення права особи на недоторканість її житла чи іншого володіння, тоді як судовий контроль під час вирішення питання про накладення арешту на майно спрямований на забезпечення права особи на власність. Тому лише під час останнього можуть бути розглянуті підстави обмеження права власності [3, c. 265]. Варто зауважити, що обмеження недоторканості житла чи іншого володіння не є самоціллю під час проведення обшуку, метою цієї процесуальної дії є відшукування та вилучення певного майна. Якщо буде недоведений факт зв’язку речей і документів з обставинами кримінального провадження, у дозволі на проведення обшуку буде обґрунтовано відмовлено. Тому під час надання судового дозволу на проведення обшуку так само здійснюється контроль за дотриманням прав й інтересів власників майна. 

Ще одним аргументом запровадження подальшого судового контролю за правомірністю утримання майна, що входить до переліку, визначеному в ухвалі слідчого судді, є неможливість оскарження в апеляційному порядку рішення про дозвіл на проведення обшуку. О.Г. Шило зазначає, що коли вилучене майно, індивідуалізовані ознаки якого були наведені в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, не потребує подальшого накладення на нього арешту, заінтересована особа позбавляється можливості оскарження в апеляційному порядку рішення про обмеження її права власності (а тому і позбавляється ефективного судового захисту свого права, що гарантується ст. 55 Конституції України). Адже предметом апеляційного оскарження під час досудового розслідування є лише ті рішення слідчого судді, що визначені у переліку ч. 1 ст. 309 КПК, серед яких є тільки арешт майна або відмова в ньому (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК України) [4, с. 378]. Утім, необхідно зауважити, що в чинному кримінальному процесуальному законодавстві немає жорсткої кореляції між обмеженням невід’ємних прав особи та можливістю оскарження судового рішення на підставі якого втручання відбулося. Наприклад, порушення недоторканості житла як конституційного права людини не передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку рішення суду про дозвіл на проведення обшуку. 

На користь вищевказаного підходу ще може свідчити існуючий процесуальний порядок поводження з речовими доказами. Відповідно до положень ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження чи нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, отримання дозволу судді на тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 160-166 КПК України), або його арешту (ст. 170-174 КПК України). Виходячи зі змісту вказаних статей, як зазначає О.Г. Шило, будь-який речовий доказ, що вилучений під час обшуку, не може минути стадію арешту майна, в протилежному випадку – він повинен бути повернутий його володільцю. Інших винятків із цього правила законодавець не передбачив [4, c. 377]. Оскільки предметом відшукування під час обшуку є майно, що зазвичай має властивості речових доказів, може здатися, що питання його арешту є вирішеним. Водночас, на наше переконання, вимоги ч. 2 ст. 100 КПК України стосуються тільки тимчасово вилученого майна та вони не розповсюджується на речі і документи, що визначені як предмет відшукування в ухвалі слідчого судді про обшук. Положення ч. 7 ст. 236 КПК України,  на відміну від загальних засад зберігання речових доказів, втілюють спеціальну підставу, що наділяє слідчого (прокурора) правом утримувати майно, вилучене час проведення конкретної слідчої (розшукової) дії. 

Отже, суцільне прирівнювання майна, відшуканого під час обшуку, з тимчасово вилученим, насамперед, не відповідає вимогам процесуальної економії. Якщо є об’єктивні підстави, що свідчать про наявність прямого або опосередкованого зв'язку вилученого майна з обставинами кримінального правопорушення, немає сенсу ускладнювати процес та «накопичувати» судові рішення щодо правомірності його утримання органом досудового розслідування. Вочевидь, за наведених умов попереджувальна функція з усунення небезпеки порушення права власності особи може бути ефективно реалізована слідчим суддею на стадії розгляду клопотання слідчого про проведення обшуку. В іншому разі, застосування положень ч. 7 ст. 236 КПК України, взагалі втрачає будь-який сенс. 

Література

1. Ухвала Вищого антикорупційного суду від 17.07.2020 у справі № 991/5241/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/90508446 (дата звернення 22.12.2021).

2. Ухвала Київського апеляційного суду від 21.09.2021 у справі № 757/23409/21-к. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100131137. (дата звернення 22.12.2021).

3. Городецька М.С. Окремі питання обмеження права на власність під час провадження обшуку. Підприємництво, господарство і прав. 2017, № 12. С. 263-267. 

4. Шило О.Г. Актуальні питання застосування арешту майна в кримінальному провадженні. Правове забезпечення оперативно-службової діяльності: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: матеріали постійно діючого наук.-прак. семінару (Харків, 27 трав.2016 року). Х.: Право, 2016. Вип.7 С. 375-378.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Інші наукові праці даної секції

Конференції

Конференції 2024

Конференції 2023

Конференції 2022

Конференції 2021

Конференції 2020

Конференції 2019

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014

:: LEX-LINE :: Юридична лінія

Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки

Наукові конференції

Економіко-правові дискусії. Спільнота