ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ ГЕНОЦИДУ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ - Наукова спільнота

Вас вітає Наукова спільнота!

Вітаємо на нашому сайті

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ ГЕНОЦИДУ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

27.11.2017 17:03

[Секція 2. Конституційне право. Конституційне процесуальне право. Міжнародне право]

Автор: Погудіна Діана Олексіївна, студентка, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого


Комісія міжнародного права ООН назвала міжнародні злочини суспільно небезпечними діяннями, які є найтяжчими по своїй суті, що порушують основоположні норми міжнародного права, посягають на міжнародний правопорядок у цілому та завдають шкоди інтересам усього міжнародного співтовариства. Наука міжнародного права існує та розвивається вже тривалий час, але навіть сьогодні вона не має єдиного підходу до терміну «міжнародний злочин». В різних джерелах можна зустріти різні варіації вживання цього поняття: «злочини проти миру та безпеки людства», «злочини проти міжнародного права», «міжнародно-правові злочини», «міжнародні злочини», «злочини по міжнародному праву». Не дивлячись на те, що Комісія міжнародного права ООН нерідко використовує термін «міжнародні злочини», частіше за все зустрічається термін «злочини проти миру і безпеки людства».

Вперше перелік міжнародних злочинів був сформульований після Другої світової війни. У 1998 році міжнародним співтовариством був прийнятий Римський Статут Міжнародного кримінального суду (далі – МКС), з метою кодифікації норм, які регулюють відповідальність за міжнародні злочини. Відповідно до статті 5 Статуту юрисдикція МКС розповсюджується на найтяжчі злочини. До них відносять: злочини геноциду, злочини проти людства, військові злочини, злочини агресії [1].

Міжнародно-правові акти не передбачають конкретних санкцій за вчинення протиправних діянь. Це є проявом невизначеності міжнародного права, та може розглядатися і як його позитивна риса, і як негативна. До позитивних рис превентивного характеру також можна віднести те, що до військових злочинів та злочинів проти людства не діють строки давності. Це закріплюється в Конвенції «Про незастосування строку давності до військових злочинів та злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 року [2].

Геноцид є проявом людського егоїзму, розподілу людей на певні ланки та касти. І, нажаль, в історії зустрічається не один приклад вчинення цього злочину. У цій роботі пропонується розглянути саме це міжнародне правопорушення.

Польський правознавець Рафаель Лемкін був першим, хто використав термін «геноцид» у своїй роботі «Основне правило окупованої Європи». Лемкін розробив концепцію, яка стала доволі значущим внеском у розвиток міжнародного права. Він характеризував геноцид як «акти жорстоких агресій щодо окремих фізичних і соціальних осіб, насильницьке вторгнення в приватне життя представників конкретних груп, цілеспрямоване знищення історичної, культурної та економічної основ цих груп» [3]. 

18 травня 1954 року Україною була ратифікована, прийнята у 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, Конвенція «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» (далі – Конвенція). Відповідно до положень зазначеної Конвенції, а саме статті I, геноцид, незалежно від того, здійснюється він у воєнний чи мирний час, є злочином, який порушує міжнародно-правові норми [4]. 

Положення Конвенції сьогодні визнаються міжнародним співтовариством нормами звичаєвого права. Міжнародний Суд ООН у своєму консультативному рішенні визначив, що «принципи, які лежать в основі Конвенції, є принципами, що визнані цивілізованими країнами як такі, що пов’язують держави навіть без будь-якого звичаєвого зобов’язання». Більш того, ці норми сьогодні відносять до категорії безапеляційних норм jus cogens, які не можуть бути скасовані ні міжнародними договорами, ні, тим більш, національним законодавством держав.

Водночас цей міжнародний акт визначає і склад цього злочину. Він дає чітке розуміння того, що при вчиненні геноциду обов’язково повинні бути наявними намір та заборонені діяння. Визначення Конвенції були внесені, наприклад, до Статуту міжнародного трибуналу ООН по Руанді (стаття 3), а також до Римського Статуту МКС (статті 6, 25). Стаття II Конвенції встановлює: «під геноцидом розуміються наступні дії, котрі здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: вбивство членів такої групи; заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такий групи; навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне або часткове фізичне знищення; заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середині такої групи; насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу» [4].

Стаття III визначає, що «карними є наступні діяння: геноцид; змова з метою здійснення геноциду; пряме і публічне підбурювання до вчинення геноциду; замах на здійснення геноциду; співучасть у геноциді» [4].

У свою чергу, стаття VI зазначає, що «особи, звинувачені в здійсненні геноциду чи інших перерахованих у статті III діянь, повинні судитися компетентним судом тієї держави, на території якої було вчинено це діяння, чи таким міжнародним кримінальним судом, який може мати юрисдикцію по відношенню до Сторін цієї Конвенції, що визнали юрисдикцію такого суду» [4].

Комісія міжнародного права ООН зазначила, що вчинення геноциду не потребує досягнення кінцевого результату, знищення групи, достатньо вчинення будь-якого з перелічених статтею II діянь з явним наміром досягнення повного чи часткового знищення групи, що захищається.

Міжнародно-правові акти, зокрема Конвенції, дають нам повне розуміння геноциду як протиправного діяння. Вони указують усі елементи цього злочину: хто може бути суб’єктом, які дії виступають об’єктивною стороною, з чого складається суб’єктивна сторона, на які суспільні відносини посягає цей злочин, тобто що є об’єктивною стороною. І найголовніше, визначається, хто визнається потерпілими від цього злочину. До того ж національне законодавство держав приділяє значну увагу цьому питанню. У законах про кримінальну відповідальність передбачаються суворі санкції за вчинення такого злочину. Але, оглядаючись на світову історію, можна побачити випадки вчинення геноциду і після прийняття Конвенції. Національне законодавство взагалі безсиле перед цим, оскільки, зазвичай, особи які вчиняють геноцид, тримають під контролем державну владу і залишаються непокараними. Міжнародне співтовариство ж у свою чергу не залишається байдужим у таких випадках, але запобігти проявам жертв вдається не одразу, і гине дуже багато людей. До того ж, як зазначалося раніше, міжнародні нормативно-правові акти не містять санкцій за вчинення цього злочину. Можливо, якщо б міжнародно-правовими нормами передбачалися визначенні найсуворіші покарання, це б більш ефективно впливало на протидію, і головне, на попередження злочинності. Механізм попередження геноциду погано пропрацьований, він не діє у сучасному суспільстві, де на міжнародній арені не встановлений мирний стан взаєморозуміння між суб’єктами міжнародного права. Не завжди вдається передбачити агресію однієї держави по відношенню до іншої, і тим більш складно передбачити підготовку до геноциду у окремій країни. 

На даному етапі, коли не має узгодженості між державами, питання міжнародних правопорушень постає дуже гостро. Організації, створенні для підтримання миру, повинні діяти як ніколи ефективно. Не тільки що стосується геноциду, але і щодо будь-яких інших проявів агресії. Тому що в таких випадках завжди страждають невинні люди, і головною метою повинен бути їх захист.

Література:

1. Римський статут міжнародного кримінального суду [Електронний ресурс] : редакція від 16.01.2002. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_588.

2. Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людства [Електронний ресурс] : міжнародний документ від 26.11.1968 р. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_168.

3. Lemkin R. Axis Rule in Occupied Europe [Електронний ресурс] / R. Lemkin. – Washington : Carnegie Endowmrnt for International Peace, 1944. – 674 c. – Режим доступу: https://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=mdp.39015005077436;view=1up;seq=11.

4. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього [Електронний ресурс] : міжнародний документ від 09.12.1948 р.; редакція від 18.03.1954 р. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_155.

5. Статут Міжнародного трибуналу по Руанді [Електронний ресурс] : міжнародний документ від 08.11.1994 р.; редакція від 07.07.2009. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_d65.

______________________

Науковий керівник: Бенедик Яна Степанівна, асистент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого

допомога Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Конференції

Конференції 2018

Конференції 2017

Конференції 2016

Конференції 2015

Конференції 2014